Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9500-8
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Перший том «Від Майдану до Іловайська» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» охоплює період з кінця лютого 2014 року до перших днів вересня 2014 року.
— І страшити Бандерою! Він же макіївський бандерівець!
— А-а-а... Ну, так. Це ж «Тин» мені придумав.
— «Камаз», а ти бачив його перстень?
— Какой?
— З гербом?
— Ану покажи! ... Ну все! Сепары будут петь ангельским голосом при виде «Амбала». А кто не будет повиноваться, то будет получать священным тризубом по лбу!
• Зведення новин
Для мирних жителів Луганська організовано «зелений коридор», розпізнавальний знак для них — біле полотнище для групи людей та широка біла пов’язка для окремих громадян.
З собою жителі можуть везти особисті речі, але не вогнепальну та холодну зброю, повідомляє прес-центр АТО у четвер вранці.
«Зеленим коридором», організованим підрозділами АТО, тільки за півтори години вийшло понад 150 мирних жителів.
• Бойовики, використовуючи умови місцевості, завдали удару по наших війскових у Шахтарську — обстріляли колону з мінометів.
Як повідомляє керівник медіацентру АТО Владислав Селезньов, підрозділ поніс втрати — двоє людей загинуло, є також і поранені.
• Активна фаза АТО на сході України може закінчитися раніше, ніж через місяць. Про це сказав начальник Генштабу Віктор Муженко, в інтерв’ю «Новому времени».
«Я не хотів би називати конкретні терміни, але активна фаза буде завершена в недалекому майбутньому. Не хочу наперед загадувати, називати кількість днів і місяців. Напевно, це буде раніше, ніж через місяць», — сказав Муженко.
1 серпня 2014 року
• Максим Музика, Андрій Пальваль, Сергій Потєхін «Савур-Могила. Військові щоденники»
1 серпня 2014 року, м. Краматорськ, аеродром, штаб сил АТО
До 10 ранку я вже був на місці біля воріт Краматорського аеродрому, на котрому були розміщені як і група, до якої я мав приєднатися, так і бійці другого загону морського центру спецназу. Дуже переживав, що «котики» будуть чекати через мене, але виявилось, що вони планували їхати на «роботу» лише по обіді, тому я приїхав саме вдало. В них залишалося досить часу, щоб дозаправити «ельку» і підготувати її до бойового виходу.
Після того, як зробив фотографії для звіту та вивантажив свої наплічники і три величезні коробки з екіпіруванням, брониками, медикаментами, призначеними вже моїй майбутній групі, набрав свого командира — Костю «Вихора». Він приїхав досить швидко з офіцером ГУР, котрий представився Толіком.
Ми завантажили речі в машину і поїхали в свій табір на аеродромі. Табір був розташований в двадцяти-тридцяти метрахвід злітки. Поки там був лише один намет, у якому стояли всього кілька ліжок і два столи з комп’ютерами.
Коробки з екіпіруванням і медикаментами ми в ньому і поскладали. Найцінніше, а саме два тепловізори, я віддав Кості в руки, щоб випадково за армійською традицією вони не про...ались.
— Хлопці тільки збираються в Харкові, повинні за кілька днів приїхати. Ти один із перших. Там їх Саша «Сокіл» збирає, з яким ти розмовляв телефоном.
Окрім мене і Кості, в таборі з нашої групи було троє харків’ян: Сергій «Бистрий», Ваня «Ганс», і Олег (приблизно мого віку) з гострим поглядом, гучним голосом і заразливим реготом. Ваня — дуже високий, світловолосий, з відкритим обличчям дитини.
Олег — задумливий і часами надміру серйозний шатен. Відразу впадало в око, що Олег з Ванею — давні друзі, це було видно з манери спілкування. Вони і тренувались разом, Ваня захоплювався айкідо і показував Олегу прості техніки. Коли я дістав привезені для тренувань гумові ножі, хлопці досить довго розважались, м’яко спарингуючи з ножами.
День був спекотним. Після безсонної ночі за кермом мій стан можна було назвати лише умовно бадьорим, але емоційне і ментальне збудження від нової обстановки, від нових знайомств було надто сильним, щоб заснути. Тому я сидів і лежав в тіні, спостерігаючи за своїми новими товаришами. Вони мені ,без сумніву,подобалися.
Окрім нашої групи, в таборі було троє офіцерів ГУР, котрі мали до нас стосунок. Головним був полковник Ігор Володимирович Гордійчук, котрий, власне, і був нашим куратором і головним ідеологом створення добровольчої групи. Владімирич з першого
погляду здався дружелюбним і відкритим. Він заглядав до табору лише на кілька хвилин, а потім мчав у своїх справах. Владімиричу,по мірі сил і вільного часу, допомагали два офіцери — Альберт і Толік; з останнім я познайомився ще біля воріт аеродрому, коли вони з Костею приїхали забирати мене з пожитками. До мене всі ставилися з помітною повагою, і, швидше за все, головну роль у цьому зіграв статус волонтера і офіцерське звання, аніж мої особистісні якості й риси характеру.