Студії з української етнографії та антропології

«коснм сажнем», цебто двома дрючками, зв’язаними під кутом таким способом, щоб віддалення між розставленими кінцями було рівне одному сажню. І треба зазначити, що ці виміри відзначаються надзвичайною точністю, дарма що поверхня для вимірювання буває часом дуже неправильної форми. В останньому випадку тим самим інструментом площину поділяють на квадрати та трикутники, як це роблять і справжні землеміри. За одиниці площі, крім офіційно вживаних одиниць, як-от десятина, морг тощо, вважають ще одиниці, засновані на кількості часу, потрібного, щоб обробити дану площу, як-от. наприклад, риза, день тощо. Цікаві також способи вимірів обсягу, наприклад, ливкої течі. Наприклад, щоб виміряти кількість течі в бочці, вживають звичайну паличку, а на ній наперед позначено лініями рівні, що відповідають певним кількостям течі в бочці. Для рахунку таких річей, як, наприклад, цегла, кізяк, вживають певну систему складання: кізяк, наприклад, складають правильними конічними купами, що їх величина означена певною кількістю цеглин кізяку в основі.

Незвичайно цікаві також практичні способи, що їх вживають українські селяне для деяких тригонометричних вимірів. Наприклад, щоб виміряти дистанцію до недоступної речі, дивляться на неї, насуваючи бриль на очі так, щоб вершок цієї речі та край бриля були в одній площині з очима; потім повертаються помалу на місці кругом, уважаючи, щоб не підіймати та не спускати голови, та дивляться, яка з доступних річей знаходиться в одній площині з краєм бриля та очнма, і, знайшовши її, міряють дистанцію між нею та місцем спостерігання. Аналогічного способу вживають і дія виміру височини недосяжної речі, як-от дерева, дзвіниці тощо. Для цього беруть палицю завдовжки таку, як свій зріст, та шукають таке місце, щоб з нього можна було, лежачи та поставивши палицю в ногах вертикально, бачити вершок дерева чи дзвіниці в одній площині з вершком палиці. При тому, явна річ, дистанція од голови спостерігача до основи дерева буде рівна височині дерева. Останнього способу вживають і в простішій формі, а саме: для виміру височини дерева наш київський чи волинський поліщук повертається до дерева спиною та йде од нього, аж поки, нагнувшись та дивлячись назад між своїх ніг, не побачить вершка того дерева; дистанція од місця, де він спинився, до основи дерева і буде рівна його височині. Зрозуміла сама собою річ, що старанне вивчення всіх способів, яких вживають сільські механіки, будівничі млинів, крупорушок та ріжні майстрі, як бондарі, гончарі, теслі тощо,— дасть нам такий матеріял щодо народного знання, що про його багацтво та навчальність ми можемо здогадуватись уже з наведених прикладів.