Студії з української етнографії та антропології

Коли до церкви, а звідти до цвинтаря не дуже далеко, то труну несуть на руках, або, краще сказати, на плечах; а коли путь далека, то везуть; притому, зноа-таки в Галичині, заховався ще в багатьох місцях старовинний український звичай везти мерця на цвинтар не инакше, як на санях, а ие на возі, та ще й на саинх, запряжених волами, а не кіньми. Похорон дівчини-невіети являє собою щось подібне до весільного походу: збирають дружок, старостів, бояр, свашок тощо, зовсім так, як на весіллі; на віку труни несуть коровай, старостів га підстаростів перев’язують рушниками, хустку, що її на весіллі молода віддає молодому, дають священикові на церкву, дружкам вплітають чорні стрічки в коси та всім присутнім роздають проводнички, цебто маленькі свічки з зеленого воску. Після похоронної відправи в церкві, а особливо над могилою, крім звичайного плачу, чутно ще й голосіння, часом дуже складне та довге; для цього часом кличуть окремих спеціялісток, що вміють робити це иноді дуже красномовно. А в деяких місцевостях Галичини, наприклад у лемків, буває особливе йойкання, що його підтримують всі жінки та яке полягає в тому, що дуже голосно, протягливо та з вереском повторюють все той самий згук; «Ой-й-ой-ой»; в йойканні беруть участь не тільки жінки на цвинтарі, але навіть і на значній віддалі од нього. Все це триває, аж поки могилу не закидають землею, а потім усе зразу припиняється, всі вертаються додому, а особи, що брали безпосередню участь у похороні, сідають за похоронний обід, який розпочинається коливом, цебто розвареною пшеницею або ячменем з невеликою кількістю меду,— страва, що має доісторичний характер. Перше, однак, ніж сісти за стіл, всі ті люде, що кеслн труну, конали яму та взагалі безпосередньо доторкались до труни, мусять не тільки вимити руки, але й доторкнутися ними до печи. Що багатший похорон, то ліпше, і це не тільки тому, що тоді задовольняється гордість живих родичів небіжчика, але Й тому, що коли похорон вбогий, то небіжчик буде приходити та докоряти своїм родичам. Щоб уникнути цього, теж добре якнайбільше подати старцям милоетини.