Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
Бічними вуличками я квапливо скрадаюся до горішнього міста. Я усвідомлюю, що на стрімких дорогах мені пощастить обминути півколом середмістя, блоковане людською товчією.
У горішній частині міста людське юрмище порідшало, врешті розсіялося цілком. Я спокійно йшов порожніми вулицями до міського парку. Ліхтарі в парку горіли тьмяним, блакитнуватим полум'ям, немов жалобні лілії. Навколо кожного з них танцювали рої важких, як кулі, хрущів, їх несло скісним, бічним льотом вібруючих крил. Деякі з них, упавши, недолуго вовтузилися на піску, намагаючись скласти розпростерті ніжні плівки крил під згорблені тверді покриття опуклих накрилків. Газонами і стежками прогулювалися заглиблені у безтурботні розмови перехожі. Крайні дерева нависали над подвір'ями будинків, що лежали внизу, притиснуті до паркового муру. Я манджав уздовж муру, який з мого боку ледь сягав до рівня грудей, а назовні спадав до поверхні дворів високими, на цілий поверх укосами. В одному місці поміж подвір'ями, проходила рампа з утоптаного ґрунту, яка піднімалася на висоту муру. Я легко подолав бар'єр, протиснувся цією вузькою греблею поміж скупченими забудовами на вулицю. Мої розрахунки, підкріплені добрим відчуттям простору, справдились. Я знаходився мало не навпроти санаторного будинку — ген у чорній оправі дерев невиразно біліє його корпус. Входжу, як звичайно, через заднє подвір'я, крізь браму в залізній огорожі, і вже здалека бачу собаку на варті. Як завжди, мене проймає дрож осоруги на сам його вигляд. Мені хочеться мерщій обминути його, аби не чути добутого з глибини серця стогону ненависти, коли, здивований, бачу, не вірячи власним очам, як пес підстрибуючи віддаляється від буди, біжить не прив'язаний довкола подвір'я з глухим, ніби з дна бочки, гавкотом, намагаючись відтяти мені шлях до відступу.
Задерев'янілий від жаху, я відступаю у протилежний, найдальший кут подвір'я, шукаючи інстинктивно якогось прихистку, ховаюся до малої альтанки, твердо переконаний в даремності моїх зусиль. Кудлата тварюка підстрибуючи наближається, і ось його морда вже коло входу до альтанки — пастка замкнулася. Ледь живий від страху, я здогадуюсь, що він розтягнув на всю довжину ланцюг, який волік за собою через усе подвір'я, і що сама альтанка перебуває поза межами досяжности його зубів. Зазнавши глуму, розчавлений жахом, я відчуваю деяку полегшу. Ноги мені підкошуються, близький до запаморочення я піднімаю очі. Я ніколи не бачив його так зблизька, і допіру щойно опадає мені полуда з очей. Яка велика сила упередження! Який потужний гіпноз страху! Що за засліплення! Та ж то була людина. Людина на ланцюгу, котру в спрощено-метафоричному, умовному узагальненні я незрозуміло чому приймав за собаку. Прошу мене зрозуміти правильно. Це був, безсумнівно, собака, — але в людській подобі. Собачі якості мають внутрішню природу, і можуть виявлятися однаково добре як в людській подобі, так і у тваринній. Той, хто стояв переді мною в отворі альтанки, з пащею навиворіт, усі зуби вишкірені в страшному гарчанні, був чоловіком середнього зросту, з чорним заростом, мав жовте, кістляве обличчя, чорні, злі й нещасливі очі. Судячи з чорного вбрання, з цивілізованої форми борідки, його можна було прийняти за інтелектуала, вченого. Він міг би бути старшим братом-невдахою Доктора Ґотарда. Але перше враження було хибним. Його великі, забруднені клеєм руки, дві брутальні й цинічні борозни довкола носа, що губилися в бороді, грубі поперечні зморшки на низькому чолі швидко розвіювали початкову оману. Він був радше палітурником, горлопаном, вічевим промовцем, партійцем, особою запальною, з темними вибуховими пристрастями. Власне у жагучості щелеп, у конвульсивному наїжаченні всіх жил, у шаленій люті, оскаженілому очікуванні кінця скерованої до нього палиці він був стопроцентним псом. «Якщо перелізти через бар'єр позаду альтанки, — подумалося мені, — то я, напевне, стану недосяжним для його оскаженілости та зможу бічною стежкою дійти до брами Санаторію». Уже перекидаю ноги за поруччя, коли раптом затримуюсь на півдорозі. Я відчуваю, що було б надто жорстоко просто піти й залишити його отак, з цією безпорадною розлюченістю, що перейшла усякі межі. Я уявляю собі його страшне розчарування, нелюдський біль, коли він побачить, що я вислизаю з пастки і віддаляюсь раз і назавжди. Зостаюся. Підходжу до нього і кажу спокійним щирим голосом: «Заспокойтеся, я Вас відв'яжу».