Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Суди і чистки, які супроводжувалися хором оббріхувань, сприяли деградації того, що залишалося в Східній Європі від громадського простору. Політика й уряд стали синонімами корупції та свавільних репресій, здійснюваних з боку та задля вигоди продажного угруповання, яке саме роздирали підозри й страхи. Певна річ, це не було новим явищем для регіону. Але комуністичне безладдя мало особливо цинічну рису: давні зловживання були тепер старанно огорнені гаслами про рівність та соціальний прогрес. Ані міжвоєнні олігархи, ані нацистські загарбники не відчували потреби в такому блюзнірстві. І, знову ж таки, цю форму хибного керівництва пристосували до майже виняткової вигоди іноземної держави, і саме через це радянську владу так зневажали за межами кордонів Радянського Союзу.
Наслідки радянізації Східної Європи мали поступово відтягнути її від західної частини континенту. Саме тоді, коли Західна Європа мала от-от увійти в добу карколомних змін і небаченого процвітання, Східна Європа впадала в кому: зиму інерції та покірності, перервану періодами протестів і гноблення, що тривало майже чотири десятиліття. Показово і дещо очікувано, що в ті самі роки, коли План Маршалла влив близько 14 мільярдів доларів у розвиток економіки Західної Європи, Сталін — через репарації, примусове постачання та встановлення надзвичайно невигідних торговельних умов — одержав від Східної Європи приблизно ті самі кошти.
Східна Європа завжди відрізнялася від Західної. Однак відмінність між Східною та Західною Європою не була ані єдиною призмою, крізь яку континент себе усвідомлював, ані навіть найважливішою. Середземноморська Європа була відчутно несхожа на Європу Північно-Західну; усередині історичних кордонів та між державами релігія відігравала значно відчутнішу роль, ніж політика. У Європі до Другої світової війни відмінності між Північчю і Півднем, багатими і бідними, містами і селами важили більше, ніж відмінності між Сходом і Заходом.
Таким чином, наслідки радянської влади в країнах на схід від Відня в дечому залишили навіть глибший слід, ніж у самій Росії. Зрештою, Російська імперія завжди була тільки частково європейською; а європейська ідентичність Росії після Петра І викликала сумніви навіть усередині країни впродовж століття, яке передувало ленінському перевороту. Свавільно відрубавши канати, які зв’язували Радянський Союз із європейською історією і культурою, більшовики завдали Росії глибокої та тривалої шкоди. Однак їхня недовіра до Заходу і страх перед західним впливом аж ніяк не були чимось новим; вони мали глибокі корені в слов’янофільських текстах і практиках, які існували задовго до 1917 року.
У Центрально-Східній Європі такого раніше не траплялося. Навпаки, рисою націоналізму слабких маленьких держав на кшталт Польщі, Румунії, Хорватії та інших було те, що вони вважали себе не якимись далекими аутсайдерами на краю європейської цивілізації, а радше недооціненими захисниками центральної європейської спадщини — так само як чехи й угорці цілком обґрунтовано думали, що проживають у самому серці континенту. Для румунських і польських інтелектуалів законодавцем моди на ідеї та мистецтво був Париж, подібно до Відня в очах німецькомовної інтелігенції пізньої імперії Габсбургів, від Підкарпатської Русі до Трієста.
Та інтегрована, космополітична Європа, звичайно, у будь-який час свого існування була доступна лише меншості; її не стало в 1918 році. Але нові держави, які з’явилися у Версалі, були вразливі і якось від самого початку ненадійні. Тож міжвоєнні десятиліття стали свого роду інтервалом, ні війною, ні миром, у якому доля постімперської Центральної та Східної Європи залишалася дещо невизначеною. Найбільш імовірного сценарію, згідно з яким відроджена Німеччина, по суті, стала б спадкоємицею давніх імперій на територіях, що простягалися від Щецина до Стамбула, ледь вдалося уникнути тільки завдяки помилкам самого Гітлера.
Натомість встановлення російської, а не німецької влади відрізало вразливу східну частину Європи геть від тіла континенту. У той час це не вельми непокоїло самих західних європейців. За винятком німців — нації, на яку безпосередньо вплинув розподіл Європи, але яка була не в тому статусі, щоб висловлювати з цього приводу невдоволення, — західні європейці загалом байдуже ставилися до того, що Східна Європа зникла. Навпаки, невдовзі вони так до цього призвичаїлися, та й у будь-якому разі були такі заклопотані тими дивовижними змінами, які відбувалися в їхніх власних країнах, що їм здавалося цілком природним, що від Балтійського до Адріатичного моря мусить бути непрохідна укріплена перепона. Але для народів на схід від неї, яких, схоже, затиснуло в сірий, усіма забутий закапелок власного континенту з ласки напівчужої Великої Держави, якій і самій велося не краще за них і яка паразитувала на їхніх дедалі менших запасах, маховик історії повільно зупинив свій рух.