Після війни. Історія Європи від 1945 року

Таким чином, наслідки радянської влади в країнах на схід від Відня в дечому залишили навіть глибший слід, ніж у самій Росії. Зрештою, Російська імперія завжди була тільки частково європейською; а європейська ідентичність Росії після Петра І викликала сумніви навіть усередині країни впродовж століття, яке передувало ленінському перевороту. Свавільно відрубавши канати, які зв’язували Радянський Союз із європейською історією і культурою, більшовики завдали Росії глибокої та тривалої шкоди. Однак їхня недовіра до Заходу і страх перед західним впливом аж ніяк не були чимось новим; вони мали глибокі корені в слов’янофільських текстах і практиках, які існували задовго до 1917 року.

У Центрально-Східній Європі такого раніше не траплялося. Навпаки, рисою націоналізму слабких маленьких держав на кшталт Польщі, Румунії, Хорватії та інших було те, що вони вважали себе не якимись далекими аутсайдерами на краю європейської цивілізації, а радше недооціненими захисниками центральної європейської спадщини — так само як чехи й угорці цілком обґрунтовано думали, що проживають у самому серці континенту. Для румунських і польських інтелектуалів законодавцем моди на ідеї та мистецтво був Париж, подібно до Відня в очах німецькомовної інтелігенції пізньої імперії Габсбургів, від Підкарпатської Русі до Трієста.

Та інтегрована, космополітична Європа, звичайно, у будь-який час свого існування була доступна лише меншості; її не стало в 1918 році. Але нові держави, які з’явилися у Версалі, були вразливі і якось від самого початку ненадійні. Тож міжвоєнні десятиліття стали свого роду інтервалом, ні війною, ні миром, у якому доля постімперської Центральної та Східної Європи залишалася дещо невизначеною. Найбільш імовірного сценарію, згідно з яким відроджена Німеччина, по суті, стала б спадкоємицею давніх імперій на територіях, що простягалися від Щецина до Стамбула, ледь вдалося уникнути тільки завдяки помилкам самого Гітлера.

Натомість встановлення російської, а не німецької влади відрізало вразливу східну частину Європи геть від тіла континенту. У той час це не вельми непокоїло самих західних європейців. За винятком німців — нації, на яку безпосередньо вплинув розподіл Європи, але яка була не в тому статусі, щоб висловлювати з цього приводу невдоволення, — західні європейці загалом байдуже ставилися до того, що Східна Європа зникла. Навпаки, невдовзі вони так до цього призвичаїлися, та й у будь-якому разі були такі заклопотані тими дивовижними змінами, які відбувалися в їхніх власних країнах, що їм здавалося цілком природним, що від Балтійського до Адріатичного моря мусить бути непрохідна укріплена перепона. Але для народів на схід від неї, яких, схоже, затиснуло в сірий, усіма забутий закапелок власного континенту з ласки напівчужої Великої Держави, якій і самій велося не краще за них і яка паразитувала на їхніх дедалі менших запасах, маховик історії повільно зупинив свій рух.