Загублена земля. Темна вежа III
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Темна вежа #3
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Переводчик: Елена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Загублена земля. Темна вежа III». Краткое содержание книги:
Це край землі Роланда, так званого Околоміра. Вони довідались про те, що таких стежин всього шість, і всі вони випромінюють світло. У місці перетину цих променів в самому центрі Роланд сподівається знайти міфічну Вежу.
Після багатьох пригод Роланду вдається повернути в Околомір Джейка, хлопчика, яким Роланд пожертвував під час переслідування Людини в Чорному. У Джейка виявляються дві книги: одна із загадками без відповідей, інша – присвячена подорожі дітей на потягу. Джейк купив ці книжки в магазині Кальвіна Тауера, зловісного і таємничого персонажа.
Незабаром до героїв приєднується Ой, незвичайна істота, що нагадує єнота, собаку і борсука...
Стрілець зійшов зі шляху і, не озираючись, побрів крізь високу траву. За мить інші рушили слідом.
До того дня, як вони зустріли в Річковому Перехресті старих, Роланд здавався Сюзанні подібним до героїв телешоу, які вона зрідка дивилася: Чейена, Людини–Рушниці і, звісно, їхнього прообразу — героя, якого називали «Дим від пострілу». Передачі про останнього вона раніше, поки вони не з'явилися на телебаченні, слухала з татком по радіо (Сюзанна подумала про те, наскільки неприродною видалася б сама думка про радіо–драму Едді та Джейкові, й мимохіть усміхнулася — не тільки Роландів світ зрушив з місця). Вона досі пам'ятала, про що говорив диктор на початку кожної з цих радіозамальовок: «Людина стає спостережливою… і трохи самотньою».
До Річкового Перехрестя Роланд здавався їй уособленням усіх цих персонажів. Він не був ані таким широкоплечим, ані таким високим, як шериф Ділон, а його обличчя радше нагадувало Сюзанні стражденний вираз якогось втомленого поета, ніж суворе лице охоронця правопорядку з Дикого Заходу. Але все одно вона дивилася на нього як на реальне втілення того вигаданого захисника порядку з Канзасу, чия єдина місія в житті (крім, звісно, пропустити чарчину в салуні «Довга гілляка» з друзями Доком і Кітті) полягала в тому, щоб Очистити Місто Від Покидьків.
Але в містечку вона зрозуміла, що Роланд — не просто коп, який об'їжджає на коні свій сюрреалістичний округ на краю світу. Він був дипломатом, посередником, можливо, навіть учителем. Але передусім він був солдатом тієї сили, яку ці люди називали «білістю». В ній, на думку Сюзанни, зосереджувалося усе те, що втримувало людей від убивства досить довго, аби за цей час з'явився бодай якийсь прогрес. Свого часу він був радше мандрівним рицарем, ніж людиною, яка вбиває за винагороду. І в певному сенсі його час ще не закінчився. Принаймні так вважали мешканці Річкового Перехрестя. Інакше навіщо їм ставати перед ним навколішки й просити благословення?
І тепер, у світлі цього нового розуміння, Сюзанна побачила, як мудро стрілець керував ними з того жахливого ранку у велемовному кружалі. Щоразу, коли вони починали розмову, яка могла б їх привести до обміну враженнями (а що могло бути природніше за тих обставин, враховуючи катастрофічне й непоясненне видобування, яке пережило кожне з них?), з'являвся Роланд і так плавно скеровував розмову в інше річище, що ніхто з них (навіть вона, активістка боротьби за громадянські права, яка чотири роки нічим іншим, крім цієї боротьби, не займалася) не помічав, що він робить.
Сюзанна, здається, зрозуміла причину — він хотів дати Джейкові час одужати. Втім, розуміння стрільцевих мотивів аж ніяк не змінювало її власних відчуттів — подиву й розчарування від того, як спритно він з ними повівся. їй згадалося, що сказав Ендрю, її шофер, незадовго до того, як Роланд витяг її в цей світ. Щось там було про президента Кеннеді, останнюю стрільця західного світу. Тоді вона підняла Ендрю на кпини, але тепер, здається, почала розуміти. В Роланді було значно більше від Джона Фіцджеральда Кеннеді, ніж від Мета Ділона. Вона підозрювала, що Роланд не володів такою багатою уявою, як Кеннеді, але що стосується романтики… відданості… харизми…
«І хитрості, — подумала вона. — Не забувай про хитрість».
І зненацька, сама собі дивуючись, розсміялася.
Роланд сидів на землі, схрестивши по–турецькому ноги. Він здивовано підняв брови й повернувся в її бік.
— Щось смішне?
— Так, дуже. Скажи–но мені — скількома мовами ти володієш?
Замислившись на мить, стрілець відповів:
— П'ятьома. Колись я дуже добре володів селліанським діалектом, але зараз геть усе позабував, крім лайки.
Сюзанна ще раз від душі розсміялася: щиро й радісно.
— Який же ти хитрий, Роланде, — сказала вона. — Мов той лис.
А от Джейк по–справжному зацікавився.
— Скажи матюк по–стреліанському, — попросив він.
— Селліанському, — виправив Роланд. Він знову замислився, а потім дуже швидко й плавно щось пролопотів. Едді здалося, що він полоще горло якоюсь дуже густою рідиною, наприклад кавою, яка вистояла цілий тиждень. Сказавши це, Роланд всміхнувся.
Джейк всміхнувся у відповідь.
— А що це означає?
Роланд обійняв хлопчика за плечі, а потім знову опустив руку.
— Це означає, що нам є про що поговорити.
19