Загублена земля. Темна вежа III

Поки Джейк говорив, на землю опустилися сутінки.

Він розповів усе, що зміг пригадати, починаючи з твору «Що таке правда і як я її розумію» і закінчуючи чудовиськом, яке охороняло двері й буквально вийшло зі стін, щоб напасти на нього. Всі троє слухали уважно, не перебиваючи.

Коли хлопчик закінчив, Роланд повернувся до Едді. Його очі іскрилися від змішаних почуттів, які Едді спочатку прийняв за подив. Але потім він збагнув, що це сильне збудження… і водночас страх, що зачаївся десь у надрах душі. В Едді аж у роті пересохло. Бо якщо Роланд боїться…

— То як, Едді, ти досі сумніваєшся, що наші світи взаємодіють?

Едді похитав головою.

— Звісно, ні. Я йшов тією самою вулицею, причому йшов у його одязі! Але… Джейку, можна подивитися ту книжку? «Чарлі Чух–Чух»?

Джейк простягнув руку до наплічника, але Роланд його зупинив.

— Ще не час, — сказав він. — Повернися до пустиря, Джейку. Розкажи про нього ще раз. І спробуй нічого не випустити.

— Може, ти мене загіпнотизуєш? — нерішуче запропонував Джейк. — Як тоді, на придорожній станції.

Роланд заперечно похитав головою.

— У цьому нема потреби. Те, що сталося з тобою на пустирі, — найважливіша подія в усьому твоєму житті, Джейку. В наших життях. Тож ти можеш згадати все.

І Джейк повторив свою розповідь. Всі чудово розуміли: те, що він пережив на пустирі, де колись стояла делікатесна Тома й Джері, було потаємним серцем їхнього спільного ка–тету. В тому сні, який бачив Едді, будинок, де розташовувалися «Вишукані делікатеси», ще не знесли. В Джейковій дійсності його зрівняли з землею. Але в обох випадках те місце мало величезну магічну силу. Роланд теж не сумнівався, що пустир, всипаний битою цеглою і склом, був іншим втіленням того, що Сюзанна називала Буєраками, а також майданчика з кістками, який він бачив наприкінці свого видіння.