Загублена земля. Темна вежа III

— Вони це роблять уже давно, — сказав Роланд, — і мені здається, що вони могли б і нас дечого навчити. У них буде все гаразд. А тим часом назбираймо хмизу. Ніч буде холодна.

Але Джейк почув ще не все, що хотів. Він пильно — мало не строго — дивився на Едді.

— Ти хочеш сказати, що ми ніколи б не змогли зробити для них достатньо?

Едді висолопив нижню губу й здмухнув пасмо волосся з лоба.

— Не зовсім. Я хочу сказати, що нині нам було найлегше піти звідти. Можливо, це було не так вже й легко, але далі було б ще важче.

— І все одно мені здається, що це неправильно.

Вони саме підійшли до місця, якому судилося стати лише черговим табором на шляху до Темної Вежі, місця, де розкладалося багаття. Сюзанна вже вибралася з візка й лежала на спині, підклавши руки під голову й дивлячись угору на зорі. Побачивши їх, вона підвелася й почала складати хмиз так, як багато місяців тому її вчив Роланд.

— Правильно те, що відбувається, — сказав Роланд. — Але якщо надто довго дивитися на маленькі істини, Джейку… те, що лежить близько, під рукою… то легко випустити з поля зору великі правди, які знаходяться трохи на віддалі. Настав безлад — усе йде не так, як треба, і стає дедалі гірше. Ми це бачимо довкола, але відповіді ще попереду. І поки ми допомагали б двадцяти–тридцяти людям у Річковому Перехресті, то деінде могли страждати й помирати цвадцять–тридцять тисяч. І якщо є у Всесвіті місце, де все це можна виправити, то це Темна Вежа.

— Чому? Як? — спитав Джейк. — Що це за вежа така взагалі?

Роланд присів навпочіпки коло багаття, яке вже розклала Сюзанна, дістав кремінь і кресало та почав кресати вогонь на хмиз. І невдовзі довкола гілочок і жмутів сухої трави затанцювали язички полум'я.