Загублена земля. Темна вежа III

— Це ритм рок–н–ролу, — раптово порушив мовчанку Едді. — Я вам точно кажу. Якщо забрати гітари, то він звучатиме точнісінько так. Взагалі–то дуже схоже на «ЗіЗі Топ».

— Зізі що? — спитала Сюзанна.

Едді всміхнувся.

— У твоєму часі їх ще не існувало. Тобто, мабуть, існували, але в шістдесят третьому вони були простими дітлахами й ходили до техаської середньої школи. — Він прислухався. — Хай мені грець, якщо це не фоновий ритм якогось пісняка типу «Чувак у кльовому прикиді» чи «Ширінька на липучці».

— «Ширінька на липучці»? — перепитав Джейк. — Яка дурна назва для пісні.

— Та ні, прикольна, — сказав Едді. — Ти просто спізнився на десять років, друже.

— Краще нам уже лягати, — сказав Роланд. — Завтра рано вставати.

— Я під цю дурню заснути не зможу, — категорично заявив Едді. А потім, трохи повагавшись, сказав те, що було в нього на думці з того самого ранку, як вони витягли блідого й перестрашеного Джейка крізь двері в цей світ. — Роланде, а тобі не здається, що нам час по черзі розповісти кілька історій? Раптом виявиться, що ми знаємо більше, ніж гадаємо?

— Так, час для цього вже майже настав. Але не в темряві. — Роланд перекотився на бік, натягнув на себе ковдру і, судячи з усього, заснув.

— Господи, — сказав Едді. — Як у нього все просто. — І гидливо присвиснув крізь зуби.

— Правильно він каже, — погодилася Сюзанна. — Едді, лягаймо спати.

Він усміхнувся й поцілував її в кінчик носа.

— Добре, мамусю.

За п'ять хвилин вони з Сюзанною, попри весь барабанний дріб, спали мов убиті. Але від Джейка сон втік. Він лежав, дивився на чужосвітні зорі і слухав рівний ритмічний стукіт, що долинав з пітьми. Можливо, то Юни танцювали свій шалений танець під «Ширіньку на липучках», доводячи себе до нестями перед ритуальним жертвоприношенням.