Людина без властивостей. Том III
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-16-1
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том III». Краткое содержание книги:
— Вальтере! Чому ми такі нещасні?!
Почувши цей звабливий, прозірливий голос, Вальтер відчув, що його нещастя з Кларисою не замінить йому ніяке щастя з жодною іншою жінкою.
— Ми маємо бути нещасні! — відповів він у такому самому пориві почуттів.
— Ні, ми не мали б такими бути! — м’яко запевнила його Клариса.
Вона схилила голову набік, намагаючись знайти щось таке, що його переконало б. Загалом не мало навіть значення, що це буде; вони стояли одне перед одним, як день без вечора, день, що година за годиною віддає свій вогонь, а цього вогню не меншає.
— Ти зі мною погодишся, — врешті почала вона так само нерішуче, як і вперто, — що по-справжньому великі злочини стаються не через те, що їх скоюють, а через те, що їм дають скоїтись!
Вальтер уже знав, звичайно, чого слід очікувати далі, і це його глибоко розчарувало.
— О Господи! — нетерпляче вигукнув він. — Я ж бо також розумію, що байдужість і легкість, з якою нині можна заспокоїти своє сумління, занапащають багато більше людських життів, ніж чия-небудь зла воля! І можна тільки подивуватися словам, які ти зараз скажеш: мовляв, тому перше ніж зробити будь-який крок, кожне має загострити своє сумління й щонайретельніше цей крок зважити.
Клариса урвала його тим, що вже розтулила була рота, але потім передумала й не відповіла нічого.
— Адже я теж замислююся про те, що серед людей допускають бідність, голод, усілякий занепад, про обвали в шахтах, де директори заощаджують на техніці безпеки, — розгублено провадив Вальтер, — і щодо всього цього з тобою вже погоджувався.
— Але в такому разі двоє закоханих навіть не мають права кохати одне одного, поки не досягнуть стану «чистого щастя», — промовила Клариса. — А світ не зробиться кращим доти, доки не буде таких людей!
Вальтер сплеснув у долоні.
— Невже ти не розумієш, наскільки чужі життю такі великі, сліпучі, беззастережні вимоги?! — вигукнув він. — Адже так само стоїть справа і з цим Моосбруґером, який час від часу зринає у тебе в голові, наче на обертовому крузі! По суті, ти маєш рацію, коли заявляєш, що ми не маємо права на спокій, поки таких бідолашних тварюк просто вбивають, бо суспільство не знає, що з ними робити; та, сказати б, ще більшою мірою «по суті» рацію має звичайне здорове сумління, коли воно просто відмовляється піддаватись таким надто витонченим сумнівам. Адже є якісь останні ознаки тверезого мислення, наявність яких довести не можна, їх треба просто мати в своєму нутрі!
На це Клариса промовила:
— Якщо брати твоє нутро, то «по суті» — це завжди, звісно, «по суті, ні»!
Вальтер ображено покрутив головою, давши їй зрозуміти, що відповідати на це не має наміру. Він уже стомився застерігати її, що однобічна духовна пожива згубна, а може, з часом уже почав вагатися й сам.
Але Клариса завдяки своїй нервовій чутливості, яка завжди вражала Вальтера, прочитала його думки; вона підвела голову й, перескочивши через усі проміжні ступені й діставшись до нього на самісіньку вершину, тихенько, але наполегливо спитала:
— Чи уявляєш ти Ісуса Христа директором шахти? Обличчя її виказувало, що під Ісусом Христом вона має на увазі, по суті, його, Вальтера, впадаючи в одне з тих перебільшень, коли кохання вже не відрізняється від божевілля. Вальтер заперечив порухом руки, в якому було не менше обурення, ніж розпачу.
— Не так прямолінійно, Кларисо! — благально промовив він. — Не можна говорити так прямолінійно!
— Можна! — заперечила Клариса. — Треба бути якраз прямолінійними! Якщо ми виявимося нездатними врятувати його, то виявимося нездатними врятувати й себе!
— Та що ж такого, зрештою, станеться, якщо він і здохне?! — різко вигукнув Вальтер. Задоволений цією грубою відповіддю, він, здавалося йому, навіть на язику відчував рятівний присмак самого життя в чудовому поєднанні з присмаком безславного занепаду й смерти, — присмак, що його, як дух, викликала своїм натяком Клариса.
Вона очікувально дивилася на нього. Але Вальтер мовчав — чи то з нього було вже досить і цього свого спалаху, чи то він вагався що-небудь сказати. І Клариса, як картяр, що змушений викинути свій останній і найбільший козир, промовила: