Людина без властивостей. Том III
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-16-1
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том III». Краткое содержание книги:
— Надавати свободу дій — це вбивати, — швиденько пояснила Клариса, як це зробила б людина, що, витинаючи на льоду колінця, надто захопилася й послизнулась.
— Ти знаєш, — зізнався Майнґаст, — тепер я справді не розумію вже, що й до чого. Ти ж бо знов завела мову про отого типа, про теслю. Чого тобі від нього треба?
Клариса замислено розгрібала носаком черевика рінь на стежці.
— Це — те саме, — нарешті відповіла вона. І раптом звела на метра очі й різко кинула коротку, ніби втяту, фразу: — Гадаю, Вальтерові пора навчитися відмовлятись від мене.
— Не мені про це судити, — промовив Майнґаст, так і не дочекавшись продовження. — Але радикальні рішення — завжди найкращі, поза всяким сумнівом.
Він сказав це просто на всякий випадок. Але Клариса знов нахилила голову, і її погляд уперся кудись у Майнґастів костюм, а по хвилі вона неквапно піднесла руку до його ліктя. Зненацька їй нестримно захотілося схопити цю тверду, худу руку під широким рукавом і доторкнутися до метра, який лише прикидався, нібито геть забув про ті пророчі слова, які сам колись сказав був про того теслю. Поки це діялося, в ній домінувало відчуття, ніби вона підштовхує до нього якусь частину самої себе, й у тій повільності, з якою її рука зникала в його рукаві, в тій схожій на приплив повільності кружляли уламки незбагненної похітливости, яку породжувало усвідомлення того, що метр стояв нерухомо й давав їй, Кларисі, торкатися себе.
А сам Майнґаст чомусь приголомшено дивився на руку, що обхопила його лікоть і повзла ним угору так, як ото багатоногий самець вилазить на свою самку; метр уздрів під опущеними повіками цієї невеличкої жіночки якийсь незвичайний трепет і здогадався: тут коїться щось сумнівне, і воно зворушило його тим, що коїлося на очах у людей.
— Ходімо! — запропонував він, лагідно відтручуючи її руку. — Якщо ми тут отак і стоятимемо, то всім буде видно нас, як на долоні. Краще пройдімося туди-сюди ще раз!
Поки вони походжали, Клариса розповідала:
— Я вдягаюся швидко; якщо треба, швидше за будь-якого чоловіка. Тіло немовби саме притягує мій одяг, коли я… як би його висловитись? Ну, коли я оце саме така! Мабуть, це якийсь різновид електрики. Те, що стосується мене, я притягую до себе, наче одежу. Але зазвичай це притягування виявляється фатальним.
Майнґаст усміхався з приводу цієї словесної гри, якої він усе ще не розумів, і навмання силкувався придумати яку-небудь ефектну відповідь.
— Виходить, ти притягуєш до себе одяг, сказати б, як герой — долю? — нарешті промовив він.
На його подив, Клариса, спинившись, вигукнула:
— Авжеж, саме так воно і є! Хто отак живе, той відчуває це, навіть коли має до діла з одягом, взуттям, ножем чи виделкою!
— Якась істина тут є, — підтвердив метр це не вельми переконливе твердження. Потім, не церемонячись, спитав: — А як у тебе, власне, з Вальтером?
Клариса не зрозуміла. Вона звела на нього погляд і в його очах раптом побачили жовті хмари, що їх немовби гнав дикий вітер.
— Ти сказала, — провадив Майнґаст, повагавшись, — що приваблюєш його «якось не так». Не так, мабуть, як це жінці годилося б? Як же це? Ти що — з чоловіками взагалі фриґідна?
Слова «фриґідна» Клариса не знала.
— Жінка фриґідна тоді, — пояснив метр, — коли в обіймах чоловіків не дістає задоволення.
— Але ж я знаю лише Вальтера, — злякано відказала Клариса.
— Ну звісно, але після всього, що ти сказала, хіба не можна такого припустити?
Клариса була спантеличена. Вона мала поміркувати. Про таке вона нічого не знала.
— Я? — сказала вона. — Я ж бо й не повинна. Навпаки, я маю ставати цьому на заваді! Я не повинна такого допускати!
— Що ти таке кажеш?! — непристойно засміявся метр. — Ти маєш ставати на заваді своїм відчуттям?! Чи тому, щоб Вальтер дістав задоволення?
Клариса зашарілася. Але воднораз і збагнула, що саме вона має сказати.
— Якщо поступатися, все тонутиме в статевій насолоді, — поважно відповіла вона. — Я не допущу, щоб насолода чоловіків відділялася від них і ставала моєю насолодою. Тим-то я й притягую їх ще відтоді, як була маленькою дівчинкою. З насолодою в чоловіків щось негаразд.
З різних причин Майнґаст вирішив з цим не погодитись і спитав:
— Невже ти так владаєш собою?
— Та, всяк буває, — щиро зізналася Клариса. — Але ж я тобі вже казала: якби я давала йому волю, то стала б убивцею на ґрунті статевих збочень! — І, чимдалі розпалюючись, повела далі: — Мої подруги кажуть, що в обіймах чоловіка «конаєш». Я не знаю, що це таке. У чоловічих обіймах я ще ніколи не конала. Але я знаю, що це таке, незалежно від обіймів. Ти, певна річ, знаєш також, адже сам казав, що світ надто позбавлений ілюзій!…