Людина без властивостей. Том III
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-16-1
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том III». Краткое содержание книги:
І в зв’язку з цим Клариса надавала особливої ваги переважно одній думці: метр назвав світ «такою мірою позбавленим ілюзій», що сам він, мовляв, уже ні в чому не певний — любити це чи ненавидіти; й відтоді Клариса була переконана: якщо хто-небудь сподобився милости відчути ілюзію, то він має здатися на її волю. Бо ілюзія — то милість. Хто ж бо ще знав тоді, в який бік йому рушати, вийшовши з дому, — праворуч чи ліворуч, хіба що в нього була робота, як у Вальтера, хоча вона, з другого боку, гнітила його, або домовленість, як у неї, побачитися з батьком-матір’ю, братами чи сестрами, які наганяли на неї нудьгу! Зовсім інша річ — ілюзія! У ній життя влаштоване так само практично, як на сучасній кухні: сидиш собі по-серединці й, не встаючи з місця, майже не ворухнувшись, пускаєш у дію будь-яке причандалля. До таких речей Клариса завжди мала смак. А крім того, під ілюзією вона розуміла те саме, що називають волею, тільки в найвищому її вияві. Мало з того, що діялось у світі, Клариса вміла пояснити правильно, і досі це її лякало, та відколи в її житті знову з’явився Майнґаст, саме в його появі вона побачила підтвердження свого права любити, ненавидіти й поводитися на власний розсуд. Бо людство, за словами метра, нічого не потребувало так, як волі, а цю чесноту — вміння палко хотіти — вона мала завжди! Коли Клариса міркувала про це, у неї мороз ішов поза шкірою від щастя і її кидало в жар від відповідальности. Волею тут були, звичайно, не похмурі зусилля вивчити яку-небудь фортепіанну п’єсу чи довести справедливість своїх тверджень у суперечці, а беззастережний послух перед життям, зачарованість собою, самозабуття у щасті.
І зрештою Клариса не стрималася, щоб не розповісти дещо про це Вальтерові. Вона розповіла йому, що сумління її з дня на день набирає сили. Але Вальтер, хоч і захоплювався Майнґастом, який, очевидно, й став причиною таких обставин, роздратовано відказав:
— Це, либонь, справжнє щастя, що в Ульріха з тим дозволом, схоже, нічого не виходить!
Клариса лише на мить боляче скривила вуста, але в цій міні промайнув жаль з приводу його цілковитої необізнаности й упертости.
— Що тобі, власне, треба від того злочинця, який нічого спільного ні з ким із нас не має?! — спитав Вальтер.
— Я зрозумію це, коли там побуваю, — відповіла Клариса.
— А мені здається, ти мала б знати це вже тепер! — мужньо заперечив Вальтер.
Його невеличка дружина всміхнулася — вона робила так щоразу перед тим, як завдати йому болю. Але потім лише сказала:
— Я щось придумаю.
— Кларисо! — твердо промовив Вальтер. — Ти не смієш нічого робити без мого дозволу; юридично я твій чоловік і опікун.
Такий тон був для неї новий. Вона відвернулася від нього, спантеличено ступила кілька кроків.
— Кларисо! — вигукнув навздогін їй Вальтер і підхопився, щоб рушити вслід за нею. — Я таки щось робитиму проти божевілля, яке завелося в нашому домі!
Цієї миті Клариса збагнула, що цілюща сила її рішення дається взнаки вже й у тому, як прибуває сили у Вальтера. Вона крутнулася на п’ятах і спитала:
— Що ж ти робитимеш?!
Блискавка з її приспущених повік ударила в його вологі, широко розплющені карі очі.
— Послухай, — заспокійливо мовив він, відступаючи, бо її вимога дати конкретну відповідь застала його зненацька, — оця інтелектуальна схильність до всього нездорового, жахливого й сумнівного сидить-бо в усіх нас, людях духовних, але.
— Але ми розв’язуємо філістерам руки! — урвала його, тріумфуючи, Клариса. Тепер вона рушила за ним, не зводячи з нього погляду. Вона відчувала, як його проймає й долає її цілюща сила. Серце її раптом сповнилося якоюсь дивною й невимовною радістю.
— Але ми не здіймаємо навколо цього такого галасу, — пробурмотів Вальтер, невдоволено завершуючи свою фразу.
За спиною внизу, де закінчується піджак, він відчув якусь перешкоду; сягнувни туди рукою, намацав край одного з тих тонконогих легких столиків, які стояли в помешканні й раптом видалися йому примарними. Вальтер збагнув, що коли поточиться ще далі, то зрушить з місця столика й стане посміховиськом. Тож він поборов у собі це раптове бажання опинитися якомога далі від цієї боротьби — десь на порослому густою зеленню лузі, під розквітлими фруктовими деревами й серед людей, здорові веселощі яких омили б і очистили його рани. Це було спокійне, тверде бажання в оздобі жінок, які у вдячному захваті прислухалися до кожного його слова. І тієї миті, коли Клариса ступила до нього ближче, він сприйняв її, по суті, як страхітливий тягар, що може лише приверзтися вві сні. Але Клариса, на його подив, не кинула: «Ти — боягуз!», а сказала: