25 портретів на тлі епохи

«Про батька мені нічого не розповідали ні мати, ні дід, в якого я виріс, — згадував через багато десятиріч канцлер Німеччини. — Само собою зрозуміло, що я не питав про нього. А оскільки він, як було очевидно, нічого не хотів про мене знати, я і згодом не вважав можливим розшукувати батькові сліди». Проте через багато років, коли хлопчик-безбатченко став політиком загальнонаціонального масштабу, «жовта преса» дуже зацікавилася «таємницею» його походження. Кого тільки не приписували нашому герою за батька! І якогось мекленбурзького барона, і відомого диригента, і лідера любекської організації соціал-демократів Юліуса Вебера, який приїхав до цього міста, коли Герберту було вже вісім років. Коли ж якась газета «абсолютно достеменно з’ясувала», що батьком Герберта, на той час уже Віллі Брандта, був «болгарський комуніст Владімір Погорєлов» (попри те, що 1913 року в Болгарії ще й близько не було комуністичної партії, а «Владімір Погорєлов» — ім’я та прізвище аж ніяк не болгарські, а суто російські), терпець йому урвався. Він звернувся до матері, і та повідомила, що батьком був Йон Мьоллер із Гамбурга. Лише 1961 року правлячий бургомістр Берліна отримав листа від свого гамбурзького кузена, сина батькової рідної сестри. Той повідомляв, що Йон Мьоллер від народження до смерті жив у Гамбурзі, на фронті під час Першої світової був важко поранений, став інвалідом, проте аж до пенсії працював бухгалтером. До самої своєї смерті 1958 року Йон періодично згадував, що в нього є син у Любеку, збирався зв’язатися з ним, проте так нічого для цього і не зробив…

Ледве хлопчик навчився ходити, дід відвів його до дитячої секції робітничого спортивного товариства, трохи згодом він став ще й членом робітничого клубу мандоліністів. А у віці 15 років Герберт опублікував свою першу газетну статтю: він закликав молодих соціалістів не «гаяти час на безглузді ігри й танці», а «активно готуватися до майбутньої участі в політичній боротьбі». Герберт ходив спершу до початкової школи, потім до реального училища. Його успіхи в навчанні були вражаючими, і завдяки підтримці одного із своїх учителів, а також діда, який мріяв, щоб улюблений онук досягнув у житті більшого, ніж він, Герберт 1928 року зміг продовжити навчання в найкращій у місті гімназії Йоганнеум. Саме тоді мати вийшла заміж за муляра з Мекленбурґу, а онук остаточно переселився до діда. В гімназії Герберт оволодів літературною німецькою мовою (вдома розмовляли нижньонімецькою говіркою). І взагалі, «то був важливий етап у моєму житті, — згадував згодом Брандт. — Уперше я опинився якщо не у ворожому, то, напевне, в чужому для мене світі», — адже він був, як з’ясувалося, єдиним (!) хлопцем з робітничої родини на цілу гімназію. Проте молодий Фрам ніяких комплексів з цього приводу не відчував, 1930 року, 17-річним, став членом СДПН, а серед однокласників дістав прізвисько Політик.