25 портретів на тлі епохи

Проте широкий демократичний рух набирав сили не лише у Словаччині, а й у чеських землях. У червні 1967 року на з’їзді Спілки чеських письменників, три чверті членів якої були членами Комуністичної партії, стався справжній бунт. Особливо гострими були виступи Павела Когоута, Мілана Кундери та Вацлава Гавела. ЦК КПЧ вирішив відібрати у Спілки її тижневик «Літерарні новіні». Дубчек відкрито виступив проти цього рішення, а відтак проти Новотного, який у відповідь створив комісію ЦК, що мала дослідити «націоналістичні відхилення в діяльності члена Президії ЦК КПЧ Александера Дубчека». Але було вже пізно. У суспільстві наростав потужний демократичний рух, який очолювали письменники, науковці, студенти і підтримувала більшість громадян. На промислових підприємствах почали створюватися робітничі ради. Більшість членів КПЧ ішли за настроями суспільства, і партійні функціонери не зважувалися цьому відверто опиратися. У листопаді 1967 року пленум ЦК КПЧ ухвалив рішення розділити посади першого секретаря ЦК і президента республіки (обидві їх обіймав Новотний). Але лише 5 січня 1968 року найвищу владу в державі — посаду першого секретаря — отримав Дубчек. До того часу тривала напружена «підкилимова» боротьба за спадок Новотного. Останній звернувся по допомогу до Брежнєва. Той інкогніто прилетів до Праги, провів індивідуальні бесіди з усіма членами Президії ЦК і, переконавшися, що «старого Тонду» ніхто з них не підтримує, умив руки, мов Пілат. «Это ваше дело», — тільки й сказав він, відлітаючи з Праги. Спершу ніхто не розглядав Дубчека як кандидатуру на найвищу посаду у країні. Реформаторське крило в ЦК намагалося провести на неї свого лідера Олдржіха Черніка, консерватори — старого сталініста Гендріха. Дубчек не був лідером жодного з угруповань празького політичного олімпу, постійно проживав у Словаччині і за ціле своє життя лише два роки пропрацював у Празі. Проте обидві протиборчі команди врешті зійшлися на його кандидатурі як на меншому злі. Свою роль відіграло й те, що «наш Саша», який єдиний з усіх керівників КПЧ вільно розмовляв російською, вчився у московській ВПШ, а в дитинстві довго жив у СРСР, сподобався Брежнєву. Як же генсек ЦК КПРС пошкодував про своє рішення буквально через місяць!