25 портретів на тлі епохи

49-річний Дубчек вирішив улаштуватися на роботу за фахом — слюсарем. Проте на жодний завод його не брали, попри притаманний соціалізму дефіцит робочої сили. Врешті йому дозволили працювати в лісництві на околиці Братислави слюсарем з ремонту бензопил. Там він пропрацював 11 років — до самого виходу на пенсію. Дубчека було повністю ізольовано від суспільства — його виключили з профспілки, товариства мисливців і навіть з Організації ветеранів антифашистського опору, куди він входив як учасник Словацького національного повстання. Кожного, хто перекидався хоч словом із Дубчеком чи його дружиною на вулиці, Штатна безпека затримувала, заводила до відділка і записувала їхні дані. Люди почали його уникати, та й сам Дубчек уникав спілкування, не бажаючи неприємностей ближнім. Водночас він навідріз відмовився емігрувати, хоч йому наполегливо натякали на це. Але водночас Дубчек і не брав участі у боротьбі дисидентів, як це чинив мужній Вацлав Гавел, який не вилізав із в’язниць.

Лише наприкінці 1980-х, напередодні і під час Оксамитової революції Дубчек прокинувся від летаргійного сну. 26 листопада 1989 року Гавел і Дубчек під час кульмінації революції удвох стояли на балконі будинку на Вацлавській площі у Празі, де зібралися сотні тисяч людей.

29 грудня відбувалися перші за багато десятиріч демократичні вибори в Чехословаччині — обирали тимчасового президента республіки. Демократична коаліція вирішила виставити єдиного кандидата. Хто ним мав стати — лівий Дубчек чи правий Гавел? Дубчек буквально молив Гавела поступитися йому, обіцяючи на наступних виборах через півроку не виставляти своєї кандидатури. Але Гавел був невблаганний, і Дубчек… зняв свою кандидатуру. Став натомість головою Федеральних зборів. Проте федерація доживала вже останні місяці.