Студії з української етнографії та антропології

Отже, драматичним сценарієм весільного ритуалу виявляється сучасний шлюб як екзогамічний, хоч він зовсім не такий насправжки. Щоб з’ясувати це, подивімся, як це могло повстати історично. У відомому всім тексті Начального Літопису сказано, що ріжні племена східніх слав'ян одріжнялисі. і ріжними весільними звичаями. Деревляне «живяху звт.рьскимь образомъ... и браченьи у ннхъ не бьіша, но умьїкаху у води дѣвица»; радимичі, вятичі та сівсряне «живяху въ лѣси яко же всякый звЬрь.. и срамословіе у нихъ передъ отци и передъ снохами и бьраці не бмваху въ нихъ но игрища межю сели И схожахуся на игриша, на плясанья и на вся бъсовськыя ri Псин и ту умыкаху жены собі» с нею же кто свѣщеваіііеся»... Тільки одні полине «обы-чай имяху тихъ и кротокъ и стыдѣніе къ снохамъ своимъ... н брачные обычан имѣяху: не хожаше женнхь по иевЪсту, но привожаху вечоръ, a заутра принопіаху что на ней вдадуче». М. М, Ковалевськнй, здається, перший звернув унагу на те, що ці ріжниці являють собою не так етнічні ріжниці, як ріжні щаблі культури та послідовної еволюції шлюбу, а саме: в той час як поляне, як каже літопис, мирно приводили собі молоду, а другого дня давали за неї викуп, радимичі, вятичі та сіверяне умикали собі дівчат по взаємній з ними згоді з «игрищъ межю селы», а деревляне просто викрадали собі жінок уводом, цебто силою. Коли, однак, і можна сперечатись щодо значення цієї ріжниці, то у всякім разі в словах літопису треба визнати безперечним те, що в той час 23 у всіх східніх слав'ян шлюб був ще екзогамічний, і за справжню жінку, цебто жінку, що належала персонально своєму чоловікові, вважали тільки жінку з чужого племени, вкрадену, умикнену по згоді чн куплену в її роду, так само як у старих римлян за справжню жінку (uxor) вважали тільки жінку, що її чоловік собі купив. Щодо жінок того самого роду, то їх вважали за вільних, і ніхто з чоловіків не міг мати на яку будь з них яких-небудь монопольних претензій. Але потім, коли, одночасно зі змінами в релігійних та суспільних відносинах, стало можна брати собі жінку з свого власного племени, то це мусіло бути обставлене певним декорумом, щоб надати ендогамічному шлюбові хоч зверхній характер екзога міч ного. Каїн так розуміти літописні дані та дані весільного обряду, то стають зрозумілі не тільки наподоблення умикання молодої та її викупу, але й усі инші риси сучасного весілля, як-от вечорниці, бо ж кожна дівчина, після того як ночувала на них з яким небудь парубком, вільна покинути його та проводити ночі з иншим, і тільки зв’язок з парубком з чужого села вважають подекуди і тепер за річ доганну; стають зрозумілі і перейм а, натяки на адельфогамію, право всіх чоловіків роду на молоду тощо.