Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
Зображення на широкому екрані весь час змінювалося. Постійними були тільки яскраво-червоні рухливі цятки — то розвідники один за одним простували до селища. Капітан гукнув:
— Офіцери! Номере Три і Номере Чотири! До мене!
Начальник розвідки й начальник інформації виструнчилися перед ним. Їхні очі насторожено виблискували на верхній частині напівпрозорого зморшкуватого тіла.
— Ви добре проінструктували розвідників, Номере Чотири? Їм усе ясно?
— Так точно, Капітане.
— Ви підібрали до цієї групи тямущих розвідників, Номере Три?
— Так точно, Капітане. Найкращий загін, Капітане!
Яскраво-червоні цятки перетнули вже межу селища. На кілька секунд перша пара чомусь затрималася, потім рушила далі.
— Вони вже дійшли до цих людей, ви бачите, Номере Три? Інакше б вони не затримувалися. Ах, як шкода, що індикатор показує тільки розвідників! — пробурмотів Капітан.
Ось уже й друга пара розвідників підійшла до селища. Ще через кілька хвилин — третя. А потім усі розвідники з’єдналися в одну групу…
— Це порушення інструкції, Номере Чотири! Що там трапилося з ними? — вигукнув Капітан.
Ще мить — і одна яскраво-червона цятка згасла.
— А це що таке?.. — стривожено вигукнув Капітан. Згасла і друга цятка. Потім третя. Офіцери мовчки перезирнулися. Це означало, що розвідники опинилися в якомусь дуже скрутному становищі. Вони поранені, а може, навіть хтось із них загинув.
Капітан повільно випростався. З хвилину він міркував, а потім рішуче промовив:
— Наказую підняти вхідні трапи! Головній групі розвідників і бійців зайняти оборону. Механікам готуватися до старту корабля! Я побоююсь нападу, офіцери!
Він ще раз поглянув на екран. Решта цяток метушилася, кидалася навсібіч, немов шукала порятунку в безладній втечі. Капітан одвернувся від екрана, наче втратив до нього цікавість.
— Ми мусимо відлітати назад, — глухо сказав він. — Ми, Великі Молюски, мусимо відступати!.. Яка ганьба!..
“Дорогий мій друже Андрію!
Думаю, що коли ти одержиш цього листа, то в основному вже знатимеш, як і що сталося в далекому сибірському селищі Грізному, де я ось уже другий місяць керую геолого-розвідувальною партією. Ти в газетах, мабуть, уже читав про неймовірну, дивну і навіть страшну подію, в правдоподібність якої я не повірив би, коли б… коли б сам не брав у ній найактивнішої участі. Власне кажучи, я й пишу тобі тому, що мені хочеться дати лад своїм, досить переплутаним цією подією, думкам… Ну, а коли ти захочеш приїхати й написати цікавий нарис про цю подію, — я до твоїх послуг. Приїжджай. Мені здається, що цей лист не вичерпає теми, особливо для такого досвідченого журналіста, як ти. Проте досить відступів…
Так от, у моїй партії працюють переважно студенти. Три дні тому, коли у нас був вихідний, двоє симпатичних хлопців, Стьопа Лозніков і Петро Селін, запропонували мені:
— А чому б, Захаре Івановичу, нам не поїхати на риболовлю? Адже ви також приємно провели б день на річці. Їдьмо, Захаре Івановичу, на березі й заночуємо, а вдосвіта повернемося!..
Я погодився. І ми вирушили кілометра за два на лісову галявину, де річка утворювала велику заводь. Ну, скажу тобі, і клювала ж там рибка!
Більше як півдня ми провели на річці. І вже надвечір, коли я збирався їхати, бо не міг лишатися на ніч, ми побачили у небі великий метеорит. Він пролетів з заходу і впав, мабуть, не так далеко від нашої галявини. Видовище було дуже красиве. Проте нас здивував сильний гуркіт, немов громові перекоти, що водночас пролунав у небі. Мій Стьопа тут-таки припустив (правда, жартома), що це не метеорит, а космічний корабель з якоїсь іншої планети. Дивний збіг обставин!
Ми ще раз викупалися. Хлопці вдосталь побавилися у воді з моєю вівчаркою Джоєм (ти, мабуть, пам’ятаєш його?). Згодом я залишив їх на березі, взявши категоричну обіцянку, що вони повернуться вранці, до початку роботи. Я поїхав на своєму велосипеді майже вночі. Джоя покинув хлопцям. От і все, чим ознаменувався цей день, якщо говорити про те, що я бачив сам.
Рано-вранці я вийшов з хати, виглядаючи Стьопу й Петра. Роботи в нашій партії було багато, отож кожна пара рук була на обліку. Але хлопці чомусь затримувалися, і я, чесно кажучи, навіть почав сердитися. Хатинка, де розташувалася наша партія, стояла на краю селища. І я раз у раз виходив, поглядав на ліс, що починався відразу за селищем, чи не йдуть Степан з Петром, і злився. У сусідньому дворі бригада рибалок готувала сітки й снасті — збиралася на річку.
І раптом я помітив, як з-за дерев вийшли двоє хлопців. Сумніву не було, це поверталися Стьопа і Петро. Але чому вони голі, тільки в трусах? І де їхні вудочки й інші речі? Я гукнув: