Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
— Ні… я нічого… — промовив Дік. — Це дуже, дуже цікаво, звісно. Я ніколи не думав… А що ж ви робитимете з нею?
— Гм… Я цього ще не вирішив. А й справді…
Професор замислився.
— А й справді, що з нею робити? Якщо блискавка вибухне, вона висадить у повітря весь наш будинок.
Дік оглянувся на скриню і відійшов ще трохи далі.
— Твоя скриня замикається? — спитав професор.
— Ні.
— Гм… Тоді треба… А чорти його знають, що саме треба!
Професор Екслер збентежено потер скроню. Справді, становище склалося загрозливе. Не далі як за три кроки від нього в мармуровій скрині скупчилися мільйони вольтів конденсованої електрики, що першої-ліпшої хвилини могла зруйнувати все довкола.
— Дядечку, — порушив мовчанку Дік.
— Що?
— Навіщо ви її… спіймали? Пішла б вона собі геть і той… все було б гаразд.
Професор Екслер сердито поглянув на Діка.
— Як міг я пропустити такий надзвичайний випадок? Адже
Він раптом спинився й прислухався: знову почулося знайоме шипіння. Обережно, навшпиньках професор підійшов до скрині. Так, вона була гаряча, це відчувалося навіть на відстані. Від скрині йшов дивний гоструватий запах.
— Ти чуєш, Діку?
— Що саме?
— Це запах озону. Га? Блискавка, що сидить у скрині, озонує повітря. Виходить, вона робить це крізь мармур: адже скриня добре закрита.
Дік кисло всміхнувся:
— Знаєте що, дядечку? Поки вона, ваша блискавка, обмежується цим озонуванням, я не заперечую. Але вона може раптово позбавити нас можливості відчувати цей запах…
— Що ти хочеш сказати?
— Нічого незвичайного, дядечку. Ви ж самі попереджали, що куляста блискавка може вибухнути, як бомба… разом із скринею. А чого це вона, до речі, шипить?
— Не знаю… Гм… бачу тільки, що вона дедалі більше розігріває скриню.
Дік знову всміхнувся.
— Аж до самого вибуху матимемо безплатне електричне опалення, дядечку. А може, ми від тієї блискавки ще прикурюватимемо цигарки?..
— Ні до чого твої жарти, — суворо відрізав професор Екслер.
— Та я ж зовсім не жартую, дядечку, — не вгавав Дік. — Чому б їй, вашій блискавці, не запалити мою цигарку, якщо вона — он подивіться! — підпалює обкладинки томів вашої дорогоцінної енциклопедії, що лежать на віці скрині. І це всього за кілька хвилин. До речі, яка зараз година?
Дік поглянув на годинника. На обличчі його з’явився вираз подиву. Дік прислухався:
— Дядечку, годинник стоїть!
Професор похапцем витяг з кишені свого годинника. Він також стояв.
— Е-е… Бач, Діку, вона, ця клята електрична куля, мабуть, магнетизує все навколо. От і спинила наші годинники. Адже це, зрештою, цілком зрозуміло… як біля великої динамомашини. Та чого ти знову всміхаєшся?
Дік важко сів у крісло.
— Маємо певні наукові досягнення, дядечку. Безплатне електричне опалення — раз. Спалені обкладинки вашої енциклопедії — два. Магнітну дію вашої блискавки — три. Озоноване повітря — чотири. Нарешті, спинені й зіпсовані вкрай годинники — п’ять. Що буде далі?..
Раптом зашипіло дужче. Здавалося, всередині скрині клекоче пара, як у паровому казані. Професор Екслер і Дік змовкли. Вони дивилися на скриню, не насмілюючись ворухнутися.
— Лампа! Лампа! — врешті вигукнув Дік.
Лампа, що стояла поверх томів енциклопедії на віці скрині, хитнулася. Віко здригнулося, мов хто зсередини скрині намагався підняти його. Шипіння погучнішало.
Нарешті віко різко сіпнулося вгору. Лампа ще раз хитнулася, але не впала. Віко, піднявшись на півсантиметра й випустивши зсередини скрині маленьку вогняну голубу кульку, знов опустилося. Кулька, похитуючись, попливла в повітрі, наближаючись до Діка.
— Е, ні! — пробурмотів той, кидаючись убік. — Не маю анінайменшого бажання, щоб мене розстріляли, хоч би й електричною кулею. Такої згоди не давав. Іди геть!.. Дядечку, бережіться!
Кулька поминула його й попливла до професора — той мерщій відстрибнув убік. Обличчя його спітніло, одна голобля окулярів зіскочила з вуха й повисла збоку. А голуба кулька, граціозно коливаючись у повітрі, немов жартуючи, пливла й пливла, наближаючись до вікна.
— Дядечку, є вихід! — несамовито вигукнув Дік.
— Що? Який вихід?
— Вона ж пливе в повітрі. Її можна вигнати звідси.