Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
Петро Селін знову підвів голову від книжки, поглянув на небо і сказав:
— Справді, вечоріє. — І задумливо додав: — А непогано було б стати, наприклад, космонавтом! Ніяких тобі заліків, тільки й знай, що готуватися до польотів — ото й усього. А настане час старту, — будь ласка, з’являється, скажімо, космонавт-шість чи десять, і слава йому, й популярність…
— Ну, братику, підготовка до польотів у космонавтів теж річ не солодка, — засміявся Стьопа. — А таку штуку, як геологія, вони ще у вузі добре опанували, не зволікаючи, як ти. Сам винен, Петре. Коли б ти вчив хоч потроху, але систематично, без перерв, тоді й не довелося б надолужувати. Ну, Стьопо, кінчай. Саме пора викупатися. А це що? — Він вражено прикипів очима до неба. Джой схопився на ноги і теж стривожено дивився вгору.
На сутінковому вечірньому небокраї раптом з’явилася яскрава червона смуга. Спочатку вузенька, вона, мов стріла, пронизала небосхил і ввігналася, здавалось, просто в далекий синюватий ліс — десь кілометрів за п’ятнадцять від річки. А ще через кілька секунд у небі загуркотів уривчастий грім. Його звуки линули від дивної червоної смуги, що повільно розпливалася в сутіні. Джой наїжився і глухо вороже загарчав.
— Метеор! — вигукнув Петро, відкидаючи книжку. Спираючись на руки, він вдивлявся в небо.
— Та ні, не метеор, а вже скоріш великий метеорит, — сказав Захар Іванович. — Якби метеор, то звідки взявся б такий гуркіт?
— А може, це міжпланетний корабель? — озвався Стьопа, забувши про вудочки. — Та ще й не який-небудь, а з далеких чужих планет?.. Ну й здорово було б! А може й справді, Захаре Івановичу? — обернувся він до геолога.
— Хто ж його знає, — спроквола відповів той. — Фантазувати, певна річ, можна скільки завгодно… Втім, метеорит, либонь, дуже великий.
Яскраво-червона смуга в небі вже розтанула. І сутінки немов ще більш згустилися над землею. З південного боку, звідти, куди впав метеорит, різко й несподівано подув вітер. І знову все затихло. Джой перестав гавкати й улігся на траві.
— Ну, як купатися, то купатися! — рішуче промовив Петро і, розігнавшись, стрибнув у теплу річкову воду.
Слідом за ним побіг до річки й Стьопа. Захар Іванович, усе ще поглядаючи на небо, покликав Джоя, який лінькувато потягувався, і не поспішаючи занурився у хвилі.
— Ух, і добре ж! — сказав він пирхаючи. — Джою, як тобі не соромно? Іди, іди сюди!
Над річкою стояв веселий гамір. Сміючись і відпльовуючись, Стьопа рятувався від Джоя, що намагався схопити його й витягти на берег: собаці здавалося, що його другу загрожує смертельна небезпека. А коли Стьопа пірнав, Джой здивовано озирався і, не знаходячи його, кидався до Петра: адже й тому треба було допомогти. Принаймні так уявляв свої обов’язки собака.
Нарешті друзі, відсапуючись, вийшли з води на берег, а за ними задоволено виліз і Джой. Він енергійно обтрусився, розсипаючи дощ бризок на Петра і Стьопу, змусивши тих відскочити од нього, а потім ліг на пісок, уважно поглядаючи на Захара Івановича.
— І чому Джой не рятує вас, Захаре Івановичу? — здивовано спитав Стьопа. — А нам набридає так, що й сили немає!
— Мабуть, саме тому, що я теж не набридаю йому. Ставлюся до нього серйозно, правда, Джою?
Собака, наче стверджуючи, радісно закрутив хвостом.
— Ну, а тепер до побачення, хлопці! Диви, вже смерклося! — вигукнув він, хутко одягаючись. — Поки доїду, вже й ніч буде. Отже, переночуєте тут, на бережку, як домовилися, а завтра вранці — на базу. Та без запізнень! Рибку я заберу з собою, ранком для всіх зваримо юшку.
Захар Іванович почепив відерце з рибою на руль свого велосипеда.
— Джою, ти теж лишайся тут! Повернешся з хлопцями.
Джой ще раз крутнув хвостом. Разом з друзями він провів уважним поглядом Захара Івановича, що швидко зникав у мороці, і знову лінькувато поклав голову на лапи. Петро і Стьопа розпалили вогнище, закип’ятили воду, повечеряли смаженою рибою, нагодували й собаку. І тоді Стьопа знову сказав, поглядаючи на розсипані в нічному небі зірки:
— Звичайно, все це нісенітниця… А все-таки, що коли це й справді не метеорит, а міжпланетний корабель з якоїсь іншої планети?.. Хіба такого не може бути, га? І ми з тобою тоді стали б свідками надзвичайної події…
Він не доказав. Джой схопився на ноги. Його шерсть наїжилася, вуха, наче локатори, ловили нечутні звуки.
— Що таке, Джою? — здивовано спитав Петро. Собака дрібно тремтів. Він уривчасто гавкнув раз, удруге…