Аналітична історія України

Звільнена від поляків Україна була поділена територіально на воєводства (ще з польських часів), а тепер іще на полки та сотні. Щодо стану селянства та міщанства, то тільки того й змінилося, що натомість польської католицької шляхти – прийшли свої, єдиновірні пани; всього й тільки. Тому не дивно, що заангажованість селянства до Козацьких Воєн, – розтає на очах.

До того, важко не помітити, що центральним пунктом військових змагань з Польщею є один, та головний: постійне перетягування каната щодо кількості реєстрових. Тобто, козаків, що можуть розраховувати на королівське жалування. Не дивно, що коли московський цар пообіцяв збільшити реєстр в півтора рази, щодо найбільшого польського, – в Переяславі дружно проголосували за Росію. Психологія найманця, що ви хочете…

Але, повернемося до подій епохи.

Навесні 1649 наново зібране польське військо, цього разу на чолі з самим королем Яном Казимєжем, братом Владислава IV, – перекрочує річку Случ; начебто визнаний попередньо кордон України. Одночасно друга армія вирушає з Литви на Київ, яку ціною власного життя на час спиняє український полковник М. Кричевський під Лоєвим.

Гетьман із військами відганяє поляків від Збаража, а потім і до Зборова, де вирішує дати бій. За історичними даними українські та татарські війська діють з великою точністю та погодженістю. Поляки, так виходить по всьому, були не лише розбиті, але й оточені; разом зі своїм королем. Військовий дебют останнього, ніби, цілком провалився. Здавалося би, що потрібно скористатися перемогою до кінця, але… Ян Казимєж пропонує перемир’я, а його звитяжний супротивник не тільки погоджується, але й укладає Зборівський мир (!)

Щоправда, умови цього миру були аж так добрі для переможців, що й дурневі мало бути ясно, що поляки про них забудуть, як тільки їм пощастить унести ноги: не дотримуватимуться й хвилини. Але, що тут поробиш – політиків в українському таборі не було; ні тоді, ні потім.

Бо, козакам повністю відходили три воєводства: київське, брацлавське та чернiгівське, куди тепер не мали права заходити королівські війська, та куди не вільно було потикатись і жидам. Повна амністiя всім за минуле та ще й утримання аж 40 000 реєстрових козаків, – тільки подумати!

З усього цього добре видно, що про жодну там самостійність – ще й думки немає. Бо, з чого б це став утримувати король польський аж 40 000 вояків незалежної, чужої держави? – а з незалежністю цей дурняк сповна б увірвався.

Пишуть, правда, щоб підтримати леґенду про існування якихось державницьких спрямувань, що угоду було підписано під татарським тиском, – хана, який не хотів допустити зростання сил України та ніби “підпирав польські домагання”.