Легенди про зоряних капітанів

Світло поступово опановувало землю. Спочатку виникли білі смуги по краях алеї, потім біле павутиння почало розповзатися бетонними плитами алеї, захопило вільну частину лавки. Сніг осідав на широкому листі чагарника. Конус Випромінювача став зовсім білий. Сніг збирався в складках куртки у чоловіка і рівним шаром покривав светр жінки.

— Ну що ж, — сказала жінка, струшуючи з колін сніг. — Я передам раді твоє рішення. Зараз я піду геть. Ніхто не забере твої батареї. Але я мушу сказати тобі, що я думаю про це. А втім, це моя особиста думка, і ти можеш…

Він різко змахнув рукою:

— Кажи!

Жінка довго мовчала. Він дивився на неї і думав: “Невже я досі кохаю?” Вже багато років він не згадував її. І ось зараз вона прийшла — і знову в серце стукає біль, знову підступає нестерпне почуття втрати.

— Мені важко сказати тобі все, — почала жінка, — але я скажу.

— Кажи, — прошепотів він.

Йому хотілося чути її голос. Тільки голос!

— Що ж, слухай. — Вона говорила, дивлячись прямо перед собою, в білувату імлу. — Ти дуже змінився. Ти перестав бути людиною і комуністом. Я боюся, що скоро ти перестанеш бути і вченим. Ні, тепер слухай! Ти сам хотів. Слухай же… Раніше ти жив для людей. Ти був схожий на тих, котрі колись затуляли собою амбразури. Сьогодні ж ти не зробив би цього.

— Помиляєшся! — холодно мовив він.

— Ні, не помиляюсь. Ти б розрахував, що для блага людей важливо зберегти твій мозок. І для блага людей не врятував би товаришів! Ти добре знаєш арифметику логічних розрахунків і зовсім забув вищу математику людських стосунків. Там, за межами полігона, всі вважають, що твоє життя — подвиг. Тільки через це рада лишила останнє слово за тобою. Але ми не знали, що твоє життя давно перестало бути подвигом. В цьому є й наша провина. Так, твоя робота вимагає самотності. Але не такої, яку створив ти! Сталося так, що поступово ти перестав помічати усе навколо себе. Ти вважаєш за свою заслугу, що жив і працював у самоті. Ти гадаєш, що віддав свій мозок людям і це все виправдовує. Брехня! З якогось часу ти перестав працювати для людей. Ти перестав думати про людей. Праця стала тобі за самоціль. І хай ти тричі геніальний — цього не можна простити. Ти зробив за сімнадцять років те, на що іншим треба було б набагато більше часу. Та хіба ти працював сам?! У тебе не знайшлося часу поцікавитися тими, іншими… А вони назбирували цю енергію. Я кажу про всіх людей Землі. Сімнадцять років вони берегли кожну краплю енергії — для твоїх батарей! Вони відмовлялися від багатьох заманливих проектів — для твоїх батарей! Вони шукали, думали, будували… Всі разом вони дали набагато більше від того, що дав ти. І вони хотіли дати ще більше. Якби не катастрофа, ти за тиждень почав би одержувати втричі більше енергії. Так вирішили люди, хоч ти не мав часу поговорити з ними.