Легенди про зоряних капітанів
- Автор: Альтшуллер Генрих Саулович
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: Видавництво дитячої літератури “Веселка”
- Переводчик: Володимир Крекотень
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Легенди про зоряних капітанів». Краткое содержание книги:
Глибокою вірою в людину, в її невичерпні творчі можливості проникнуті “Легенди про зоряних капітанів” Г.Альтова.
— Все, — тихо відмовила жінка. — Мені страшно, що ти такий.
Він посміхнувся і ковзнув по ній поглядом.
— Ну, а заперечення в тебе є? Розумні аргументи? Я готовий вислухати.
Жінці було холодно, вона забула про електрообігрів костюма. Сніг падав їй на плечі і не танув.
— Так, — сказала вона після тривалого мовчання. — У мене є аргументи. Ти кажеш правду, космічним кораблям потрібний потужний двигун: це відкриє дорогу до галактик, зменшить кількість катастроф. Однак усе це — в майбутньому. Отже, є час. Не тільки ти думаєш про ці двигуни. Так, я добре розумію: твоє відкриття — це щось виняткове. Але й інші конструкції допоможуть нам у найближчі роки позбутися катастроф, пов’язаних з недостатньою потужністю двигунів. Ні, ні, так не можна обґрунтовувати твою відмову.
Він поблажливо посміхнувся.
— Ти усміхаєшся зараз, — сумно сказала вона. — Я не бачу, але знаю: ти усміхаєшся… Скільки разів бувало так! Я відчуваю, що ти неправий, і не можу довести… З тобою важко сперечатися. Але хіба справедливо, щоб через це ті троє…
— Несправедливо, — сухо відповів він. — Добре. Хай так, важливіше зараз врятувати трьох людей, ніж розраховувати на віддалені результати мого експерименту. Але що можна протиставити його науковому значенню? Нічого!
— Нічого, — повторила жінка. — І все ж людське життя важливіше. Наука існує для людей.
— Прописна істина, — різко перебив він. — Я ставлю експеримент не для забави. Для людей. Це зробить їх сильнішими, щасливішими.
— Ні, ні! Мені важко сперечатися з тобою. Але я… я починаю думати, що твій експеримент тепер тільки затримає розвиток науки.
Він глянув на неї. Йому здавалося, що суперечку вже скінчено. Зараз його просто цікавив хід її думок. І він з цікавістю запитав:
— Чому?
Вона відповіла не зразу. Вона сиділа зовсім непорушно, і сніжинки падали на її вії. “Очі зовсім чорні, — подумав він. — Чорні, а не світло-сині…” Він примусив себе дивитись на Випромінювач. Та набагато важче було змінити напрямок думок: уперше за дуже довгий час думки не корилися йому. “Як дивно, — міркував він, — мине сорок чи п’ятдесят років, і могутній Випромінювач здасться людям незграбним і смішним, а краса, ось така краса, і через тисячі літ викликала б радісне здивування… А якби там, під землею, була вона?..” На мить йому здалося, що на освітленому кінці лавки нікого немає.
— Я поясню, — сказала жінка. Вона намагалася говорити спокійно, зважуючи кожне слово. — Я поясню зрозумілою тобі мовою логічних аргументів… Науку розвивають люди. Тепер вони йдуть на риск, на подвиги, знаючи, що в разі необхідності буде зроблено все можливе, щоб подати їм допомогу. Я кажу не тільки про тих, хто зараз сидить там, у кабіні підземохода. Я кажу про екіпажі космічних кораблів, про експедиції на чужі планети, про будівників підводних міст… Вони твердо знають, що в біді їх підтримають усі. Це надає їм сили, це… Вибач, я збилася з логічної мови. Логіка, тільки логіка! Розвиток техніки певною мірою залежить від того, що люди вірять у підтримку всього людства. Якщо один раз цю віру буде зраджено… Ти розумієш? Сьогодні ми не віддамо енергію твоїх батарей, а завтра хтось завагається — чи йти йому на риск, у когось ледь-ледь ослабне здатність дерзати, у когось трохи поменшає сміливості… І так у всіх галузях науки, скрізь, де йде бій з природою. Загалом це дасть такий негативний ефект, що твій експеримент і ще десятки таких експериментів…
Вона продовжувала говорити, але він нічого не чув. Він з півслова зрозумів її думку і тепер бачив набагато далі, ніж бачила вона сама.
— Досить! — глухо промовив він. — Можливо, ти маєш рацію. Логіка, здається, не на моєму боці.
Жінка напружено вдивлялася в темряву. Світло ліхтаря било їй у вічі; вона насилу розрізняла припорошену снігом постать чоловіка.
— Ти… згоден?
— Послухай, — мовив він, дивлячись на конус Випромінювача, — скажімо, я віддам енергію. Скажімо. Але ж немає твердої впевненості, що цей… електропробій буде вдалим. На такій глибині його ще ні разу не випробовували. І тоді енергію буде витрачено даремно.
— Так, — сказала вона, — абсолютної певності немає. Але всі розрахунки… Майже неймовірно, щоб була невдача. До того ж і твій експеримент…