Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0141-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар». Краткое содержание книги:
Мета коментаря — дати чітке системне уявлення про судову владу як соціально-правовий інститут, розкрити правові та організаційні проблеми її функціонування внаслідок проведення судової реформи в державі. На основі чинного законодавства, практики його застосування і досягнень юридичної науки розглядаються питання змісту, ознак, принципів, функцій та форм реалізації судової влади, статусу та особливостей формування суддівського корпусу, порядку побудови судової системи України.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями судоустрою і проблемами організації судової влади на теренах України.
Особливо слід зупинитися на становищі осіб, що мають незняту або непогашену судимість. Таке обмеження безумовно необхідне. Однак важливим вбачається тут сам факт наявності судимості. Якщо людина вчинила злочин і за це її засуджено, то її соціально-психологічний підхід до органів правосуддя докорінно змінився, і тут не має значення — зняли їй судимість, погасили її або ж ні. Тому уявляється більш доцільним закріпити в законі норму про те, що не підлягають занесенню до списків народних засідателів раніше засуджені особи.
До списків народних засідателів не включаються також депутати усіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси.
Традиційним є обмеження бути народними засідателями юристам, які працюють суддями, прокурорами, державними службовцями апарату суду, працівниками органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокатами і нотаріусами. Оскільки чинне законодавство не містить переліку правоохоронних органів, вбачається, що до кола осіб, котрі є працівниками цих органів, окрім перелічених, слід відносити і працівників Служби безпеки України, податкової служби, митних органів, органів прикордонної охорони, державної виконавчої служби, органів державної охорони.
Окрім того, одна й та сама особа не може бути одночасно включена до списку народних засідателів і до списку присяжних.
Існує також категорія осіб, які, незважаючи на включення до списків народних засідателів, розпорядженням голови суду за їх проханням підлягають звільненню від виконання обов’язків народного засідателя або присяжного. До них належать:
1) особи, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, у відпустці по догляду за дитиною, а також які мають дітей дошкільного чи молодшого шкільного віку або утримують дітей-інвалідів, інших хворих або членів сім’ї похилого віку;
2) керівники та заступники керівників органів місцевого самоврядування;
3) особи, які через свої релігійні переконання вважають для себе неможливою участь у здійсненні правосуддя;
4) інші особи, якщо голова суду визнає поважними причини, на які вони посилаються.
Ознакою, що поєднує всі ці категорії громадян, є те, що:
— по-перше, усі ці особи включені до списків народних засідателів;
— по-друге, рішення про їх звільнення від виконання обов’язків народних засідателів приймається безпосередньо головою відповідного суду;
— по-третє, звільнення від виконання обов’язків народного засідателя є тимчасовим і не впливає на можливість подальшої участі цих осіб як народних засідателів.
Особам, які досягли віку 65 років, та вагітним жінкам навіть фізично доволі важко знаходитися в процесі по декілька годин поспіль, а матері, в яких є малолітні діти, діти-інваліди, або інші особи, котрі мають хворих або членів сім’ї похилого віку, фізично не можуть залишити їх без догляду. У той же час було б непродуманим кроком однозначно не включати цю категорію громадян до списків народних засідателів. Індивідуальний підхід у кожному конкретному випадку міг би забезпечити право на безумовне виключення зі списків народних засідателів таких осіб згідно з їхньою заявою.
Особливо слід торкнутися проблеми виконання обов’язків народного засідателя особою, яка не володіє мовою судочинства. Хотілося б зазначити, що в жодній країні світу, де успішно діє суд, особи, котрі не розуміють і не знають мову, якою ведеться судочинство, не можуть виконувати обов’язки професійних суддів або судових засідателів. Ця норма повинна мати безспірний характер і в нашому законодавстві.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судочинство в Україні провадиться державною мовою. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі. Однак це положення не поширюється на суб’єктів, що здійснюють правосуддя (професійних суддів, народних засідателів і присяжних), оскільки згідно з принципом безпосередності їх внутрішнє переконання у справі має формуватися шляхом безпосереднього сприйняття кожним усього, що відбувається в судовому засіданні. Одне лише припущення, що професійний суддя, народний засідатель або присяжний, які не володіють мовою судочинства, неадекватно сприймають те, що відбувається в судовому засіданні, й осмислюють досліджувані факти опосередковано, через перекладача, породжує недовіру до справедливості судового рішення у справі.