Чорнильне серце
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-065-9
- Переводчик: Олекса Логвиненко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильне серце». Краткое содержание книги:
Невдовзі таємницю Мо розкрито. Він, виявляється, має надзвичайний дар — втілювати в життя історії, оживлювати їхніх героїв. Чимало років назад він випадково вичитав з книжки у наш світ бездушного злочинця. І от тепер цей злодій полює на Мо та його рідкісний талант.
Меґі поринає у карколомні пригоди, в яких уявне переплітається зі справжнім. І тепер саме від неї залежить, як завершиться історія, що полонила їх усіх.
Жінка так перелякано роззирнулася, немовби вже почула, як серед сухого листя повзе змія. А Фарид задумливо розглядав обличчя Чарівновустого. Хлопець намагався збагнути, чи довіряють його очі цьому чоловікові. Вуха йому вже довіряли. Зрештою він мовчки підвівся, дістав із-за паска ножа, якого йому подарував Вогнерукий, і порозрізав мотузки на обох бранцях.
— О Господи, щоб я ще коли-небудь дала себе отак зашнурувати!.. — вигукнула Елінор, розтираючи руки й ноги. — У мене все затерпло, так наче я — вже не я, а ганчір’яна лялька. А як там ти, Мортимере? Чи відчуваєш іще ноги?
Фарид з цікавістю розглядав жінку.
— Ти… на його дружину не схожа. Чи ти його мати? — запитав він, кивнувши головою в бік Чарівновустого.
Обличчя в Елінор узялося плямами, як мухомор.
— Ще чого! І як лишень тобі збрело таке в голову?! Невже я скидаюся на стару бабу? — Вона оглянула себе з голови до ніг і кивнула головою: — Либонь, що так. Але я йому не мати. І не мати Меґі, якщо тобі спаде на думку спитати ще й про таке. Усі мої діти були з паперу й чорнила, а отой тип… — вона показала пальцем туди, де крізь крони дерев виднілися дахи Каприкорнового села, — багатьох із них наказав звести зі світу. Та він про це ще пошкодує, повір мені!
Фарид із сумнівом зиркнув на неї. Він і в думці не припускав, що Каприкорн злякається жінки, та ще такої, яка важко сопе, коли підіймається схилом, і жахається змій. Ні, якщо той чоловік з водявими очима взагалі чого-небудь і боїться, то лише того, чого бояться майже всі — смерті. А Елінор зовсім не скидається на таку, котра вміє вбивати. Як, до речі, й Чарівновустий.
— А та дівчинка… — несміливо почав Фарид. — Де її мати?
Чарівновустий підійшов до погаслого вже багаття й узяв ще один окрайчик хліба з тих, що лежали на закіптюжених камінцях.
— Її вже давно не стало, — нарешті відповів він. — Меґі було тоді якраз три роки. А що з твоєю матір’ю?
Фарид знизав плечима й звів очі на небо. Воно сяяло такою блакиттю, немовби ночі ніколи й не було.
— Ну, то я, мабуть, піду — сказав він, сховав ножа й узяв заплічника Вогнерукого.
Ґвін спав за якихось кілька кроків під деревом, згорнувшись калачиком поміж корінням. Фарид узяв його й змусив залізти до заплічника. Ґвін сонно протестував, але Фарид почухав його за вушком і зав’язав заплічника.
— А навіщо ти береш куницю? — з подивом запитала Елінор. — Тебе викаже вже її запах.
— Вона може знадобитися, — відповів Фарид і запхав до заплічника й кінчик пухнастого хвостика, що виглядав звідти. — Ґвін кмітливий, кмітливіший за собаку, вже не кажучи про верблюда. Розуміє, що йому кажуть, і, може, знайде Вогнерукого.
— Фариде! — Чарівновустий попорпався у кишенях і знайшов клаптик паперу. — Не знаю, чи ти знайдеш, де вони тримають Меґі, — промовив він, поквапно дряпаючи щось олівцем на папері, — але якщо тобі все ж таки пощастить, спробуй передати їй оцю записочку.
Фарид узяв папірця, подивився на нього й спитав:
— Що тут написано?
Елінор висмикнула записку з його пальців.
— Чорт забирай, Мортимере, що це таке? — здивувалася вона.
— Ми цим шрифтом уже не раз писали одне одному таємні послання, — усміхнувся Чарівновустий. — Меґі опанувала його навіть краще, ніж я. Невже ти не впізнаєш цей шрифт? Ми взяли його з однієї книжки. Тут написано: «Ми зовсім близько. Не хвилюйся, скоро ми тебе заберемо. Мо, Елінор і Фарид». Цю записку, крім Меґі, ніхто не прочитає.
— А-а! — протягла Елінор, повертаючи Фаридові папірця. — Що ж, гаразд. Якщо записка попаде не в ті руки, то так воно буде, мабуть, і краще, бо, може, хтось із тих паліїв усе ж таки вміє читати.
Фарид згорнув папірця так, що він став не більшим за монету, і сховав до кишені штанів.
— Я повернуся не пізніше, ніж сонце підіб’ється над отим пагорбом, — сказав він. — А якщо не повернусь…
— …я піду тебе шукати, — доказав за нього Чарівновустий.
— І я також, певна річ, — додала Елінор.
Фаридові ця ідея не дуже припала до вподоби, але про це хлопчина змовчав.
Він пішов тим самим шляхом, яким минулої ночі вирушив Вогнерукий, — вирушив і зник, немовби десь у темряві його проковтнули злі духи.
Пушок на карнизі
Лише мова захищає нас від страху перед тим, чому немає ім’я.