Чорнильне серце
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-065-9
- Переводчик: Олекса Логвиненко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильне серце». Краткое содержание книги:
Невдовзі таємницю Мо розкрито. Він, виявляється, має надзвичайний дар — втілювати в життя історії, оживлювати їхніх героїв. Чимало років назад він випадково вичитав з книжки у наш світ бездушного злочинця. І от тепер цей злодій полює на Мо та його рідкісний талант.
Меґі поринає у карколомні пригоди, в яких уявне переплітається зі справжнім. І тепер саме від неї залежить, як завершиться історія, що полонила їх усіх.
Меґі здалося, що Даріус схлипує, і хвилю вона вагалася, перше ніж ставити ще одне запитання. Та зрештою таки запитала:
— А ту служницю, яку вони називають Резою… — Здавалося, серце ось-ось вискочить їй з грудей. — Її ти теж вичитав?
Даріус відвів долоні від обличчя.
— Так, вона вийшла з книжки випадково, там навіть не стояло її ім'я. Каприкорн вимагав, власне, якусь іншу жінку, а натомість перед нами раптом постала Реза, і я спершу подумав був: «Ну, цього разу в мене все вийшло як слід!» Вона була така вродлива: золотисті коси, в очах смуток… Але потім ми завважили, що вона не вміє розмовляти. Каприкорнові до цього було, звісно, байдуже, мені навіть здається, йому подобалося… — Даріус довго шукав щось у кишенях штанів і нарешті дістав зім’яту носову хустинку. — Колись у мене й справді краще виходило! — проказав, важко сопучи, він. — Але оцей постійний страх… Можна?
Невесело всміхнувшись, він узяв з кошика ще одну абрикосу й надкусив її. Потому втер рукавом губи, прокашлявся й звів погляд на Меґі. Його очі за товстими скельцями окулярів здавалися навдивовижу великими.
— На цьому… е-е… святі, яке замислив Каприкорн, — провадив він, опустивши погляд і збентежено водячи пальцем по краю стола, — тобі, як ти вже, мабуть, і знаєш, доведеться читати вголос із «Чорнильного серця». Книжка до останньої хвилини зберігатиметься в надійному місці. Де саме — знає лише Каприкорн. Тому ти побачиш її вже на самому… гм… дійстві. А щоб іще раз випробувати твої здібності, ми маємо почитати, як того хоче Каприкорн, іншу книжку. На щастя, в цьому селі лишилося ще кілька книжок, не багато, правда, але мені доручено принаймні вибрати котрусь із них. — Він знов підвів голову й нишком усміхнувся до Меґі. — На щастя, цього разу мені не довелося шукати там золота чи чогось такого. Каприкорн просто хоче переконатись у твоєму вмінні, тож я… — він посунув до неї через стіл невеличку книжечку, — вибрав ось цю.
Меґі схилилася над книжечкою й прочитала:
— «Ганс Крістіан Андерсен. Казки». — Потому підвела очі на Даріуса. — Це дуже гарні казки.
— Так! — видихнув він. — Невеселі, але дуже, дуже гарні. — Він простяг руку через стіл і розгорнув книжку перед Меґі в тому місці, де пожовклі сторінки були закладені довгими травинками. — Спершу мій вибір упав на свою улюблену казку — про соловейка. Ти її, мабуть, знаєш?
Меґі кивнула головою.
— Атож. Але феї, яку ти вичитала вчора, так погано сидіти в горняті, куди її посадив Баста… — провадив Даріус. — Отож я й подумав: може, краще спробувати з олов’яним солдатиком?
Олов’яний солдатик… Меґі мовчала. Хоробрий олов’яний солдатик у паперовому кораблику… Вона уявила собі, як він раптом постане біля кошика з фруктами.
— Ні! — мовила вона. — Ні! Я вже сказала Каприкорнові. Нічого я йому не вичитуватиму, анічогісінько! Навіть для проби. Просто перекажи йому, що в мене вже нічого не виходить. Що я й намагалась, але з книжки нічого не з'явилося.
Даріус співчутливо подивився на неї й промовив:
— Я залюбки так йому й сказав би! Їй-бо. Але ота Сорока… — Він затулив собі долонею рота, немовби його застукали зненацька. — Ох, вибачаюсь, я хотів сказати, звичайно, економка, пані Мортола… Читати тобі доведеться перед нею. Я лише вибрав текст.
Сорока… В уяві Меґі відразу виросла її постать, оті пташині очиці… «А що, як я прикушу собі язика? — подумала дівчинка. — Боляче-боляче?» Кілька разів вона вже ненароком робила це, а одного разу язик так розпух, що вони з Мо два дні спілкувалися лише на мигах. Шукаючи підтримки, Меґі звела очі на Феноліо.
— Погоджуйся! — сказав він на її подив. — Читай перед старою, але постав одну умову: щоб олов’яного солдатика лишили тобі. Розкажи їй яку-небудь баєчку! Буцімто смертельно нудьгуєш і хочеш із ним погратися. А тоді ще зажадай кілька аркушів паперу й олівця. Скажи, нібито хочеш помалювати. Зрозуміла? Якщо вона на це згодиться, то далі побачимо.