Індоарійські таємниці України

А.Парпола не розрізняє різних груп ворогів Індри, він об’єднує дасів, дасью та паніїв. Фортеці-пури належали дасам і дасью, але не паніям — про це в «Ріґведі» нічого не мовиться. Зате добре відомо, що панії пов’язані з горою, де вони переховують корів, яких прагне Індра та його воїнство. Припускається, що це назва протодравідійського племені, і це нібито засвідчують не лише мовні дані, але й міфологічні паралелі в культурі сучасних ґондів. На сьогодні дослідники схильні вважати, що європеоїдні раси з’явилися в Індії з приходом дравідів (дравірів), які представляли три расові підвиди: протосередземноморський, власне середземноморський і східносередземноморський. У расовому відношенні вони схожі з насельниками Малої Азії і Давньої Греції (часів Егейської культури). Передбачається, що саме вони створили Індську цивілізацію (Мохенджо-Даро, Хараппа), а згодом поширилися по материковій Індії, відтіснивши представників нег<385>роїдної раси (КЭ, 27). Сучасних біхарців, насельників давньої Маґадги, учені схильні відносити якраз до середземноморського расового типу.

Цікаві археологічні аргументи, які наводить Парпола, а також дані археологічних розкопок останніх десятиріч. Дослідник відзначає, що вторгнення в Індію завжди відбувалися за одним сценарієм: прибульці спершу утверджувалися в Центральній Азії і в східних районах Іранського нагір’я, а тоді поширювалися на Північно-Західну Індію. Даси — перша хвиля аріїв та ведійські арії — друга хвиля чинили так само. І звідки б не прийшли ведійські арії, вони мусили зустріти дасів і паніїв уже в Бактрії. А саме в Бактрії та Маргіані археологи виявили сотні укріплених поселень, серед них і з коловими валами, датовані ІІ тис. до н.е. (СВР, 225).

На сучасному етапі археологічна наука вважає, що андронівська культура, сформована в середині ІІ тис. до н.е. й поширена на величезних просторах Євразії — генетична попередниця індоарійських племен. Останні археологічні дослідження в Південному Заураллі й Північному Казахстані начебто свідчать на користь цієї гіпотези. В епоху бронзи, передуючи андронівській культурній спільності, на Південному Уралі існувала так звана «країна міст» — система давніх укріплених споруд, дослідження яких почалося в 60–70 рр. ХХ ст. Це кілька десятків укріплених поселень і численних могильників, найвідоміше серед яких — Сінташта, в назві якої дехто вбачає прямий зв’язок з етнонімом сінди. Зазначимо, що принаймні дві Сіндики існувало й на теренах історичної України: одна — на Таманському півострові, а друга — в низів’ях Дніпра, так звана Сіндська Скіфія. 1987 року на р. Велика Караганка аерофотозйомка відкрила ще одну важливу пам’ятку — Аркаїм.

Ці укріплені поселення цікаві тим, що схожі на дасівські фортеці в «Ріґведі». За аерофотозйомкою, «міста» мають різноформне планування: овал, коло, квадрат. Із них найдавніша форма — овальна, а колова й квадратна з’являються пізніше. Найчіткіше планування в Аркаїмі: три концентричні окружності (добре збережені дві), утворені захисними стінами з колодяних клітей, заповнених грунтом із додаванням вапна. Іззовні вони облицьовані сирцевими блоками, зсередини до них прилягають торці жител. Єдина вулиця — кругова. У центрі укріпленого поселення — культова площа, неподалік — поле для поховань. Судячи з розташування родових поминальних жертовників, аркаїмці розміщували «країну <386> предків» на півдні, де й царство Ями. Культова площа орієнтована на північний схід — ця сторона світу в «Ріґведі» пов’язана з богами, у поведійський період її охороняє Сома-Місяць.

Сінташтинські «міста» й собі мали укріплені обвідні вали й рови. Стіни могли бути земляними, з глиняних блоків, облицьованих кам’яними плитами. Всі укріплені поселення стоять на узвишшях, займаючи площу в кілька гектарів і більше. Вивчення могильників принесло несподіванку — в групі захоронень дорослих чоловіків виявлено відбитки коліс колісниці, а тоді й рештки коліс, що мали 12 спиць і діаметр близько метра, з виступаючими ступицями. А в «Ріґведі» колісниці відігравали помітну роль.

Водночас між цими пам’ятками й «Ріґведою» є відмінності. У згаданих поселеннях знаходять металоливарні печі, горни, залишки руди, а в могильниках — численні предмети з бронзи. У «Ріґведі» ж дасівські фортеці-пури ажніяк не пов’язані з виплавкою та обробкою металів (СВР, 227–228).

«Ріґведа» проливає світло й на деякі нюанси, пов’язані з пурами. У ведійському санскриті приналежність виражається кількома способами. Один із них зразка Києва фортеця, Володимирове місто тощо. У подібній конструкції з pura поєднуються особові імена низки асурів-демонів, чиї фортеці Індра зруйнував: Арбуда, Варчін, Дану, Куява, Піпру, Раухіна, Шамбара, Шушна тощо. Дехто з дослідників вважає, що більшість цих імен належить історичним особам — вождям племен, ворожих аріям. Ці імена, окрім Шушна, не мають виразної індоєвропейської етимології, тому передбачається їх приналежність до мов аборигенної людності. Шушна («Сушитель») — демон посухи, зображуваний у подобі змія-жеруна, що моторошно сичить. Індра долає Шамбару вкупі з арійським царем Діводасою, онука якого звали Судас.