Чоловіки, що ненавидять жінок

— Чого ти смішки строїш? — спитала вона.

— Пробач. Я, взагалі-то, не планував з’явитися тут саме таким чином і не збирався тебе лякати. Але бачила б ти своє обличчя, коли відчинила мені двері. Воно було незрівнянним, і я не встояв перед спокусою трохи тебе підштрикнути.

Повисла мовчанка. На свій подив Лісбет Саландер раптом відчула, що товариство непроханого гостя здається їй приємним — або, в усякому разі, не огидним.

— Розглядай це як жахливу помсту за те, що ти копирсалася в моєму особистому житті, — весело сказав він. — Ти мене боїшся?

— Ні, — відповіла Саландер.

— Чудово. Я тут не для того, щоб заподіяти тобі біль чи влаштувати скандал.

— Якщо ти спробуєш заподіяти мені біль, я тебе покалічу. Серйозно.

Мікаель огледів її. Зросту в ній було трохи більше півтора метра, і навряд чи вона змогла б щось протиставити йому, якби він увірвався до неї в квартиру з метою вчинити насильство. Проте в її очах читався самий лише спокій.

— Це неактуально, — сказав він нарешті. — У мене немає ніякого лихого наміру. Мені треба з тобою поговорити. Якщо хочеш, щоб я пішов, тільки скажи. — Він на секунду задумався. — Все це здається забавним до… тьху! — Він урвав фразу.

— Що?

— Не знаю, наскільки розумно це прозвучить, але ще чотири дні тому я навіть не знав про твоє існування. Потім я прочитав те, що ти про мене написала. — Він попорпався в сумці і знайшов звіт. — Це далеко не тільки розважальне читання.

Він замовк і якийсь час дивився в кухонне вікно.

— Можна попросити у тебе сигарету?

Вона кинула йому пачку.

— Ти сказала, що ми одне одного не знаємо, а я відповів, що, звичайно, знаємо. — Він показав на звіт. — Я поки не зміг за тобою угнатися — провів лише маленьку рутинну перевірку, щоб добути твою адресу, рік народження і таке інше, — але ти про мене безумовно знаєш більш ніж досить. Причому багато такого, що має суто особистий характер і відомо тільки моїм найближчим друзям. А зараз я сиджу у тебе на кухні і їм з тобою бейгли. Ми познайомилися тільки півгодини назад, а в мене раптом виникло відчуття, що ми знайомі вже кілька років. Ти розумієш, що я хочу сказати?

Вона кивнула.

— У тебе гарні очі, — сказав він.

— А у тебе добрі очі, — відповіла вона.

Він не міг зрозуміти, іронізує вона чи ні. Знову запала мовчанка.

— Для чого ти тут? — нарешті спитала вона.

Калле Блумквіст — вона пригадала його прізвисько і стримала в собі бажання вимовити його вголос — раптом зробився серйозним. У його погляді з’явилася втома. Самовпевненість, з якою він до неї ввірвався, зникла, і Саландер зробила висновок, що дурникування скінчилося або, принаймні, відкинуте геть. Тепер він уважно розглядав її, серйозно і вдумливо. Їй було невідомо, що коїться у нього в голові, але вона відразу відчула, коли його візит набув серйознішого відтінку.