Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
- Здаюся,- сказав Шкандибчик.- Добре, що я не побився об заклад на одну з своїх лапок, а то лишився б зараз із двома.
- Ну що ж, переконали,- зітхнув Бананіто.- Пошукаю собі якоїсь іншої роботи.
Тим часом Джельсоміно, пройшовшись по кімнаті, зупинився перед портретом чоловіка з трьома носами, який перед тим викликав подив у Шкандибчика.
- Хто це? - поцікавився Джельсоміно.
- Один дуже знатний придворний.
- Поталанило ж чоловікові! З трьома носами він, либонь, відчуває втричі сильніше всі запахи світу.
- О, то ціла історія,- відповів Бананіто.- Коли він доручив мені намалювати його портрет, то поставив неодмінну умову, щоб я зобразив його тільки з трьома носами. Ми з ним довго сперечалися. Я хотів намалювати його з одним носом, як годиться. Потім я запропонував йому в крайньому разі зробити два носи. Та він затявся: або три носи, або не треба взагалі ніякого портрета. Довелося згодитися з замовником. Бачите, що вийшло? Якесь страховисько, яким хіба що лякати балуваних дітей.
- А оцей кінь,- поцікавився Джельсоміно, показуючи на іншу картину,- теж із придворних?
- Кінь? А хіба ви не бачите, що тут намальована корова? [323]
Джельсоміно почухав за вухом.
- Можливо. Проте мені все-таки здається, що це кінь. Власне, він скидався б на коня, якби у нього було чотири ноги. А я налічив аж тринадцять. Стільки ніг вистачило б на трьох коней, та ще одна була б зайва.
- Але ж у корів,- заперечив Бананіто,- тринадцять ніг. Так і в школі навчають.
Джельсоміно й Шкандибчик, зітхнувши, переглянулися і прочитали в очах один у одного ту саму думку: «Якби це був кіт-брехун, ми навчили б його нявкати. А от як можна перевчити цього неборака?»
- Як на мене,- сказав Джельсоміно,- картина стала б кращою, якби в коня забрати кілька ніг.
- Ще б пак! Ви хочете, щоб усі з мене сміялися, а критики, які пишуть статті про мистецтво, порадили б запроторити мене в божевільню? До речі, я згадав, навіщо мені знадобився ніж: я хотів посікти на капусту всі свої картини. І ніщо мене вже не зупинить.
Бананіто з ножем у руці рішуче підійшов до картини, на якій у незбагненному безладді красувалися тринадцять ніг у коня, що його художник називав коровою. Він уже навіть замахнувся, але зупинився, ніби передумав.
- Моя важка праця стількох місяців! - зітхнув він.- Як боляче знищувати її своїми руками.
- Оце мудрі слова,- сказав Шкандибчик.- Коли я заведу собі записника, то неодмінно занотую їх туди на згадку. От тільки перш ніж порізати картину, чи не краще вам послухати доброї поради Джельсоміно?
- Ай справді! - вигукнув Бананіто.- Що я втрачаю? Порізати картину я завжди встигну.
І він заходився вміло зішкрібати ножем фарбу, аж поки щезли п'ять із тринадцяти ніг.
- Мені здається, що картина вже покращала,- підбадьорив художника Джельсоміно.
- Від тринадцяти відняти п'ять буде вісім,- зауважив Шкандибчик.- Якби на картині було два коня - ой, даруйте, я хотів сказати, дві корови,- то все було б гаразд.
- То, може, зняти ще? - спитав у друзів Бананіто. І, не чекаючи відповіді, він зішкріб ще дві ноги. [324]
- Так, так... Далі!..- нетерпляче вигукнув Шкандибчик.- Ще крок - і ми біля мети!
- Ну, як тепер?
- Залиште тільки чотири ноги, а тоді побачимо, що вийде.
Коли на картині зосталося нарешті чотири ноги, несподівано пролунало радісне іржання, і тої ж миті з полотна на підлогу зістрибнув кінь і побіг легеньким клусом по кімнаті.
- Ой, як чудово! Мені тут краще, ніж на картині,- кресонув копитом кінь.- Там я був, мов у лещатах.
Пробігаючи мимо дзеркальця, що висіло в рамці на стіні, він оглянув себе с голови до ніг і задоволено проіржав:
- Який гарний кінь! Я справді-таки красень! Синьйори, не знаю, як вам віддячити за це. Якщо вам колись випаде нагода побувати у моїх краях, я вас промчу з вітерцем.
- У яких це краях? Гей, стій, зупинися! - закричав Бананіто.
Але кінь уже скочив за поріг на сходи. Там він зацокотів чотирма копитами, швидко спускаючись із поверху на поверх. Невдовзі наші друзі побачили з вікон, як він, гордо піднявши голову, перебіг провулок і подався за місто у відкриті зелені простори.
Бананіто від збудження зросило потом.
- Врешті-решт,- сказав він, трохи оговтавшись,- це таки справді був кінь. Якщо він вже сам себе так назвав, то я мушу йому вірити. Подумати тільки: у школі, показуючи його на малюнку, мене вчили вимовляти літеру «К». Ко^ро-ва!