Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
- Оце сила! - вигукнув маестро Домісоль і запалив свічку.- Дивовижно! Нечувано! Ось уже тридцять років, як у цій кімнаті співають тенори, й досі жоден із них не спромігся розколоти навіть чашечки від кавового сервізу.
У кінці третього куплета шибки у вікнах, чого Джельсоміно ще від початку боявся, таки посипалися. Тут маестро Домісоль схопився від піаніно і кинувся обнімати Джельсоміно.
- Хлопчику мій! - кричав він, плачучи від захвату.- Оце тобі найкращий доказ того, що я не помилився. Ти будеш найславетнішим співаком усіх часів! Публіка познімає колеса від твого автомобіля, щоб носити тебе на руках.
- А в мене нема автомобіля,- сказав Джельсоміно.
- Ти їх матимеш не один, а десятки. Ні, ти щодня будеш їздити на новому автомобілі. Подякуй небесам за те, що на твоєму шляху зустрівся маестро Домісоль. А тепер заспівай мені ще якусь пісню.
Джельсоміно відчув приємне хвилювання. Ще б пак: уперше в житті його хвалили за спів. Він не був марно-любним, але похвала подобається всім. І Джельсоміно [315] заспівав ще одну пісню, цього разу вже не дуже стримуючи свій голос. Він узяв лише одну чи дві високих ноти, проте й цього виявилося достатньо, щоб викликати повальний переполох.
У сусідніх будинках одна за одною сипалися шибки, перелякані люди висовувалися з вікон і щосили верещали:
- Землетрус! Допоможіть! Допоможіть! Рятуйтеся, хто може!
Пронизливо завиваючи, вулицями промчали пожежні машини. Юрби людей висипали з будинків і тікали за місто, тримаючи на руках сонних дітей і штовхаючи поперед себе візочки з пожитками.
Маестро Домісоль не тямив себе від захоплення.
- Неймовірно! Феноменально! Такого я ще не чув і не бачив!
Він кинувся обціловувати Джельсоміно, обкутав йому шию теплим шарфом, аби той не застудив горло, а потім запросив його до їдальні й почастував таким обідом, що ним можна було б нагодувати з десяток безробітних.
- їж, синку, їж,- примовляв він.- Покуштуй-но отієї смачної курятини: вона допомагає краще брати високі ноти. А оця бараняча ніжка надає особливої бархатистості низьким нотам. їж! Відсьогодні ти мій гість. Ти житимеш у найкращій кімнаті мого помешкання. Я накажу оббити стіни повстю, тоді ти зможеш скільки завгодно співати і ніхто тебе не почує.
Джельсоміно все поривався вибігти на вулицю і заспокоїти переляканих жителів або хоч зателефонувати пожежникам, щоб вони не гасали марно по місту. Але маестро Домісоль розрадив його:
- Ти й не думай про це, синку. Адже тобі довелося б заплатити за всі побиті шибки, а ти поки що не маєш ні шеляга. Я вже не кажу про те, що тебе можуть заарештувати. А якщо ти потрапиш до в'язниці, тоді прощавай твоя музикальна кар'єра.
- А що, як і в театрі мій голос наробить біди? Домісоль зареготався.
- Театри для того й створені, щоб співаки могли в них співати. Вони можуть витримати не тільки наймогутніші голоси, а й вибухи бомб. Отож лягай- спати, а я заготую афішу і мерщій віднесу її друкувати. [316]
Джельсоміно публіку покоряє, але Домісоля вщент розоряє
Прокинувшись уранці, жителі міста побачили на кожному розі афішу, в якій повідомлялося:
«Сьогодні вранці (а не рівно о 9 вечора) найнікчемніший тенор Джельсоміно, собака з собак, який щойно повернувся після численних провалів та освистувань у найбільших театрах Європи й Америки, не співатиме у міському театрі.
Жителів міста не просять не приходити. Квитки на концерт видаються безкоштовно».
Звичайно, цю афішу треба було читати навпаки, і всі жителі міста це зрозуміли. Під «провалами» малися на увазі «успіхи», а під «не співатиме» - те, що Джельсоміно співатиме саме о 9 вечора.
Якщо казати правду, то Джельсоміно зовсім не хотів, щоб у афіші згадувалося про Америку.
- Адже я ніколи там не був,- протестував він.
- Отож,- заперечив йому маестро Домісоль,- виходить, це брехня, і, виходить, доречна. Бо якби ти справді гастролював в Америці, то довелося б написати, що ти побував у Азії. Такі закони нашої мови. Але ти думай не про них, а про те, що тобі співати.
Того ранку, як уже знають наші читачі, у місті панував великий переполох (на фасаді королівського палацу було виявлено славетну фразу, що її написав Шкандибчик). Пополудні напруження трохи спало, і задовго до дев'ятої вечора театр, як писали згодом газети, «був безлюдний, як пустеля», а це означало, що він був напхом напханий глядачами.