Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
А Домісоль, що стояв спиною до зали, не міг нічого бачити. Він зробив Джельсоміно знак, щоб той починав співати третю пісню.
«Якщо Джакомоне так осоромився,- подумав Джельсоміно,- нема необхідності, щоб і мене спіткало те ж саме. Цього разу я хочу справді заспівати гарно».
І він заспівав так гарно, з таким натхненням, заспівав таким могутнім голосом, що вже з перших нот театр став поволі розвалюватися. Першими розбилися й упали люстри, придавивши частину глядачів, що не встигли сховатися в безпечне місце. Потім завалився цілий ярус лож - саме той, в якому була й королівська ложа. Проте Джакомоне, на своє щастя, уже встиг покинути театр. Він поглянув на себе в дзеркало, аби перевірити, чи не треба ще припудрити щоки, і з жахом помітив, що його перука полетіла геть. Кажуть, того вечора за наказом короля повідрізали язики всім придворним, які були разом з ним у театрі, за те, що вони не сповістили йому про таку сумну оказію.
А тим часом, поки Джельсоміно співав, публіка, штовхаючись, кинулася до виходу. Коли з гуркотом упали останній ярус і гальорка, в театрі залишилися тільки Джельсоміно та Домісоль. Хлопець, заплющивши очі, співав далі,- він забув, що знаходиться в театрі, забув про те, що він Джельсоміно, і думав лише про втіху, яку мав від співу. Домісоль же, від жаху широко відкривши очі, у відчаї рвав на собі чуба і кричав:
- О Боже, мій театр! Я банкрот! Повний банкрот! А натовп на майдані перед театром цього разу вигукував:
- Браво! Браво!
Причому це «браво!» звучало з такою інтонацією, що Джакомонові стражники переглядалися між собою і перешіптувалися:
- А ти знаєш, вони кричать «браво!» тому, що він співає гарно, а не тому, що їм не подобається його спів. [321]
Джельсоміно закінчив пісню високою нотою, яка перевернула уламки, що зосталися від театру, і підняла велетенську хмару пилюки. Аж тепер він усвідомив, якої наробив біди. Він побачив, що Домісоль, погрозливо вимахуючи диригентською паличкою, намагався пробратися до нього, перелазячи через купи битої цегли.
«Співака з мене не вийшло,- подумав у розпачі Джельсоміно.- Тепер, поки живий, треба хоч утекти звідси».
Через вилом у стіні він вибрався на майдан. Там, затуляючи обличчя рукавом, він змішався з натовпом і, діставшись до безлюдної вулиці, кинувся щодуху тікати, ризикуючи на кожному кроці спіткнутися й скрутити собі в'язи.
Але Домісоль, намагаючись не втратити його з очей, кинувся за ним навздогін із криком:
- Стій, лиходійнику! Заплати мені за мій театр! Джельсоміно звернув у провулок, ускочив у найближчий під'їзд і, відсапуючись, прожогом вилетів сходами аж на піддашшя. Там він штовхнув двері й опинився у майстерні Бананіто саме в ту мить, коли Шкандибчик стрибав туди з підвіконня.
Якщо митець знає фах геніально, все гарне в нього постає реально
Бананіто так і лишився стояти з розкритим ротом, слухаючи, як Джельсоміно й Шкандибчик навперебій розповідали одне одному про свої пригоди. В руці він досі ще тримав ножа, хоч зараз уже не пам'ятав, для чого взяв його.
- Що ви хотіли робити ножем? - з тривогою запитав Шкандибчик.
- От зараз про це я сам себе питаю,- відповів Ба-нагііто.
Та досить йому було окинути поглядом свою кімнату, щоб знову впасти в найбезнадійніший відчай. Його картини були такі ж погані й бридкі, як згадувалося в одному з попередніх розділів цієї книжки.
- Я бачу, ви художник,- з повагою мовив Джельсоміно, який нарешті зробив для себе це відкриття. [322]
- Так, я теж так думав,- сумно зізнався Бананіто.- Я справді вважав себе художником. Але бачу, що, мабуть, мені краще змінити фах і вибрати натомість таке заняття, щоб ніколи не морочитися більше з пензлями і фарбами. Стану я, наприклад, гробарем і матиму справу тільки з чорним кольором.
- Але й на цвинтарях ростуть квіти,- зауважив Джельсоміно.- На землі нічого немає чисто чорного і тільки чорного.
- А вугілля? - спитав Шкандибчик.
- Якщо вугілля розпалити, то воно горить червоним, білим і синюватим полум'ям.
- Зате чорне чорнило завжди чорне і тільки чорне,- не здавався Шкандибчик.
- Але чорним чорнилом можна писати барвисті й вигадливі оповіді.