Твори в п'яти томах. Том II
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #2
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том II». Краткое содержание книги:
Про свій задум написати твір, присвячений життю скіфів, В. Владко розповідав:
“Мене свого часу безмежно захопив світ стародавніх скіфів, які були колись, як кажуть, з незапам’ятних часів насельниками України (та й не лише України, а й усіх широких степів на південному сході Радянського Союзу). З’явилися вони в цих краях майже невідомо звідки — і так само невідомо куди зникли, не залишивши по собі ніяких ознак писемності. Все те, що сучасна наука знає про них, побудоване виключно на основі матеріальних знахідок, знайдених під час археологічних розкопок у курганах, та ще з нечисленних записів стародавніх грецьких і римських істориків. Довгий час я старанно вивчав такі матеріали — і вирішив, нарешті, написати роман про життя й побут одного з тих таємничих племен. Але як його писати? Я не зумдв би, каюся, написати історичний роман в прямому розумінні цього слова. І я, після довгих роздумів, спинився на моєму улюбленому жанрі наукової фантастики. Хай мої герої завідомо фантастично, але в межах літературної достовірності, опиняться в світі стародавніх скіфів, хай у романі розгортаються події в конфліктах між радянськими вченими і скіфськими віщунами, вождями і поневоленими рабами, — це дасть мені можливість показати в сюжетних пригодах звичаї, побут і традиції одного з скіфських племен”.
Він акуратно зібрав усі вийняті з сумок речі, поклав їх назад, лишивши при собі тільки пістони й шнур.
— Вийшло не так, як мені хотілося. Що ж, давайте опановувати скіфську зброю, Дмитре Борисовичу. Зрештою, це єдине, що ми можемо зробити. Наприклад, як вам подобається оця штука?
Артем вибрав з купи зброї, що привіз Варкан, короткий меч-акінак, перекинув його з руки в руку:
— Важкуватий! Доведеться довгенько звикати… ану, цю…
Тепер він тримав у руках своєрідну бойову сокиру з вигнутим закругленим лезом.
— Нічого, легше. І тримати її зручніше. Та вибирайте ж і ви, Дмитре Борисовичу, яка вам до вподоби! Ми з вами тепер у такому становищі, що треба вчитись володіти цією зброєю.
Варкан і його товариші, що спочатку зацікавлено спостерігали, як Артем вибирає зброю, тепер не могли стримати сміху. І, ясно, не молодий чужинець викликав сміх. Бо хоча його рухи й не були дуже впевнені, але бойову сокиру він тримав вправно й міцно. Зате старший з чужинців, Дмитро Борисович!..
Насамперед, археолог наче почав серйозну, відповідальну роботу. Він помацав меч, сокиру, спис; тільки лук і стріли лишилися поза його увагою. Він одразу вирішив, що ця зброя потребує багато вміння. Нарешті, Дмитро Борисович остаточно спинився на бойовій сокирі. Окуляри його зловісно виблискували, він вимахував сокирою, ніби націлювався у ворога, краяв повітря наліво й направо, хекав, попльовував у долоні, завдавав удари попереду, потім швидко повертався і відбивав раптовий напад уявного ворога, який підкрадався до нього ззаду… Це було справді надзвичайне видовище!
— Так, так, — схвально промовив Артем, запобігливо приховуючи посмішку, яка мимоволі з’явилася на його обличчі, — так! Не можу сказати, Дмитре Борисовичу, щоб у вас взагалі раніше був надто бойовий вигляд. А з цією сокирою — слово честі, ви справжній воїн! Навіть злякатися можна!..
— І злякаються… І буде-таки з мене воїн… От побачите… — відповів цілком серйозно археолог, не припиняючи войовничих вправ. — Ви мали рацію, Артеме… Час уже й мені брати участь… у воєнних операціях — адже доведеться… визволяти наших…
Нарешті він поставив сокиру біля себе й сів на землю, витираючи рясний піт: вправи з сокирою далися йому взнаки!
— Значить, будемо тепер битися, Дмитре Борисовичу, як справжні скіфські воїни: мечами й сокирами?.. — почав був Артем, але глянув на Варкана й замовк. Молодий скіф раптом став з мечем у руках. Його товариші мовчки прислухалися, теж тримаючи зброю напоготові. Ось Варкая застережливо підвів руку. Що таке?..
Артем не чув нічого, крім звичайного шелестіння листя та щебетання птахів. Мирно, спокійно, нібито все гаразд… Ось лунко тріснула гілка — і знову тихо…
— Що трапилося? — почав було Дмитро Борисович, але Артем ураз приклав палець до губів. Варкан і його товариші безшумно сховалися за дерева. Біля коней лишився тільки один воїн.
Тим часом уже сутеніло. Чи здалося Артемові, чи було це насправді, але Варкан перед тим, як зникнути за деревами, наче на мить спинився, озирнувся і, зустрівши запитливий погляд свого побратима, виразно махнув рукою вниз. Це могло означати тільки одне — наказ лягати на землю. Значить, небезпека…
Артем схопив Дмитра Борисовича за плече й шепнув йому:
— Лягайте…
Археолог не сперечався. Коли він ліг, Артем тихенько поповз услід за Варканом і його товаришами.
— Артеме!.. — почув юнак тихе застережливе шепотіння Дмитра Борисовича, але не спинився, а тільки озирнувся, приклав пальця до губів: мовчіть, мовляв! Він бачив за кілька кроків перед собою друзів — скіфів, що тепер також обережно повзли, ховаючись між деревами й кущами. Очевидно, насувалася якась серйозна небезпека. Але яка? Що сталося?
Варкан спинився. Він почув шарудіння Артема: юнак, незважаючи на свою спритність, не вмів повзти так безшумно, як робили це скіфські воїни. Очі Варкана спинилися на побратимові, і він на мить завагався. Втім, час не ждав — і молодий скіф поповз далі, обмежившись застережливим помахом руки, Артем відповів так само енергійним помахом: не звертай, мовляв, уваги, рушай далі, друже!
Минуло ще кілька секунд. І лише тепер Артем почув чиїсь голоси. Невідомі розмовляли по-скіфському, і можна було зрозуміти, що вони рухались. А ще за півхвилини Артем уже побачив кілька скіфських воїнів, які обережно посувалися до того місця, де лишилися Дмитро Борисович, коні й зброя. Воїни посувалися повільно, тримали напоготові дротики й луки і зрідка перемовлялися. Розвідники це, чи що?..
Варкан і його товариші завмерли за кущами. Жодного руху, жодного звуку… Завмер і Артем.