Привид мертвого дому. Роман-квінтет
- Автор: Шевчук Валерий Александрович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Унів. вид-во Пульсари
- ISBN: 966-8767-21-7
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Привид мертвого дому. Роман-квінтет». Краткое содержание книги:
— Слабак, Мішка, — сказав здоровило. — Клюнул толькі поллітра і ужо отбросіл конци.
— А він не помре? — спитав серйозно хлопчик, до речі, говорив він досить правильно українською — очевидно, мати перед росіянами ламала собі язика, а може, й ні, бо зверталася до сина тим-таки суржиком; може, дитина, подумав Станіслав, виховувалась у батьків на селі.
Здоровань на зауваження хлопчика зареготав і ніжно йому пояснив, що Мішка «конечно, слабак», але не настільки, щоб від півлітра «отбросіть конци», його просто, як слабака, зморює («умаривает», сказав здоровило). Встав, виставивши до Станіслава широку задницю, узяв свого «кореша» в оберемок і закинув на горішню полицю. Той пробував опиратися, навіть закричав тонко: «Брось, Вітька, дуріть-то! Что ти со мной делаєш?», — але, відчувши під собою знову полицю, заспокоївся, почав висвистувати і гарчати вже там.
Станіслав із жахом відчув, що він потрапив у якусь сюрреалістичну ситуацію, що йому доведеться стати жертвою свого демократизму і що його, напевне, чекає безсонна ніч. Так воно, зрештою, і сталося, бо здоровило дістав із сумки ще одну пляшку і, хоч жінка переконувала, що йому вже досить, відкоркував, налив їй і собі і наказав:
— Пєй, Тань, за твоєго синашу хачу випіть!
Станіслав знову пішов у тамбур, де запалив люльку, але тут до нього пристав напівп’яний глист і почав випитувати, де він дістає такий тютюн. Станіслав йому спокійно пояснив, що купує тютюн на базарі, а кладе в нього чорнослив, який купує в комісійному, — від того з’являється приємний запах і смак.
— Да, діствітільно чорнослив, — сказав глист, принюхуючись. — А я думав, шо це із западних стран табак.
Насправді, тютюн таки був «із западних стран», Станіслав накупив його на останніх гастролях, але звірятися перед глистом потреби не мав, він і так страждав, що не вписується в антураж вагону і, здається, всі це помічали.
У купе жінка вже вклала дитину, прилігши біля неї боком, здоровань сидів побіч, хоч Станіславова полиця (долішня) була вільна, тримав у руці пляшку, а в другій склянку з недопитим трунком; на горішній полиці над ними свистав і гарчав його напарник; світло вже трохи пригасили, горіли тільки чергові лампочки. Доки дістався сюди, мусив оминати висунуті з полиць босі ноги з розчепіреними пальцями, від яких несло сопухом, — за цей короткий час вагон зумів улягтися. Станіслав постелив і собі й ліг. І хоч у вагоні не було чим дихати, люди довкола майже позасинали, хіба де-не-де балакали чи переходили. Станіслав спершу заснув. І йому приснився храм у Наумбурзі в Німеччині з дивовижним органом, що його свого часу наладжував Бах, і з картиною Луки Кранаха на одній зі стін: Христос із дітьми. І ті діти, яких було густо натицяно на картині, ніби яблук на дереві, раптом заворушилися, запхинькали, заплакали і почали видиратися з материних рук, тягнучись ручками до Христа, щоб схопити його за бороду чи волосся. Христос м’яко і спантеличено всміхався, ніби сам був тією яблунею, оброслою яблуками-дітьми. І хоч орган у тому храмі давно не грав, але в той мент зітхнув всією тисячею своїх труб і став висновувати з себе, як нитку, мелодію, котра почала обростати придихами і пригришами, — музика полилась униз величава й урочиста, а внизу, на лавиці, сидів карлик зі старим поморщеним лицем, заплющив очі і слухав, помахуючи в такт ручкою. І Станіслав відчув, як наповнюється цією музикою і починає нею проростати, ніби Христос із дітьми на картині Луки Кранаха…