Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
Вночі вони знову посварилися: Олена вперто не хотіла вимикати світло в усій квартирі, навіть у ванній і туалеті. До себе додому Малиновський не поїхав лише через небажання нового скандалу, цілком логічно передбачивши, що коханка не буде його відпускати від себе. Коли нарешті вона, нагодована справді конячими дозами пігулок, заснула, Роман ще довго не спав, прикидаючи подумки найближчі перспективи. Нічого втішного ситуація не обіцяла, тож під ранок він сам запропонував Олені відвезти листа одним своїм знайомим спеціалістам на неофіційну порівняльну експертизу. Касету з фільмом про Баглая, де звучали оригінальні вірші, виписані з кримінальної справи, та вірш, отриманий Оленою від аноніма, він передав фахівцеві зі стилістики, пояснивши наперед, у чому справа, і попросивши не афішувати його прохання. Фахівець обіцяв не лише свою власну допомогу, а й навіть вирішив залучити ще парочку колег, аби повністю підстрахуватися. Працювали вони два дні, і ось нарешті повернули Малиновському матеріали, додавши письмове резюме. Та Романові все було зрозуміло і без занадто вченої, як на нього, писанини.
— Прочитай ось оце, якщо щось так просічеш, — він простягнув Олені через стіл кілька списаних від руки аркушів. — А в двох словах скажу тобі таке: причин для того, аби піджимати хвоста, немає. Або ж так: я не бачу цих причин.
— Говори, говори.
— Кажу: вірші, авторство яких нам із тобою відоме, і те, що тобі надіслали поштою, справді схожі за стилем. Так само, як схожі одна на одну всі пісні на радіо «Шансон». Чи, скажімо, зразки любовної лірики.
— До чого тут…
— У нашому випадку — тюремної. Чи бандитської. Словом, немає сумніву — твій анонімний прихильник належить до кримінального середовища. Може, звичайна гопота. Володіє словом, але не фахово. Так само, як Баглай. Ну, як би тобі ще пояснити… Горілка, скажімо, готується за однією технологією. Вся вона має сорок градусів. Лиш виробник різний. Чи ті ж самі вареники — їх усюди однаково ліплять. Начинка різна, тісто, розмір та суть вареника лишається одна. Ось такий «віршований вареник» тобі прислали.
— Ти хоч сам розумієш, що верзеш? Хто з нас ідіот?
— Слухай, кому це треба, тобі чи мені? Я пояснюю, як можу, аби до тебе дійшло: напевне сказати, хто саме написав цього дурнуватого віршика, практично неможливо. Так, не виключено, що це Баглай, котрий утік із-під варти. Але йому немає чого більше робити, як оце римувати для тебе рядки. Я схильний думати, що ти впадаєш у паніку. А це, дитино, шкодить виробничому процесові. Графік озвучки ти вже зірвала, посидите з режисером сьогодні вночі. Вибач, але ти на роботі. Ще візьми зйомки зірви.
— Отак, значить, — Олена пробігла очима по каракулях фахівців-стилістів. Нічого до пуття не зрозуміла, та навіть і не спробувала, заховала папірці в кишеню. — А можна дізнатися, що ти взагалі про все це думаєш?
— Нічого, — квапливо, навіть надто квапливо відповів Малиновський, потім швидко додав: — Ну, не те щоб зовсім нічого… Я тобі скажу, коли вже так припекло, настільки, що заважає нам працювати в нормальному режимі. «Кримінальні портрети» — рейтингова програма, із цим ти мусиш погодитися. Так, багато в чому — завдяки тобі. Не лише тому, що ти вчасно просікла фішку, просто вибір ведучої справді вдалий. Симпатична мордочка, все таке…
— Дякую.