Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
— Абсолютно.
— Ви принесли також конверт, із якого Олена витягла листа з віршем, що так налякав її. Ось цей конверт, переді мною, — тепер генерал показав їм розірваний конверт. — Зворотної адреси немає, вашої так само. Лише наклеєні скотчем великі літери, набрані спочатку на комп’ютері, потім — роздруковані на принтері, тоді — акуратно вирізані. Тут зазначений адресат: «ДЛЯ ОЛЕНИ СУРЖІ». Кинути цього листа в ящик міг хто завгодно.
— Вам не здається все це підозрілим?
— Ні, — коротко відповів генерал. — Людина має право передавати листи іншій людині у будь-який безпечний для життя та здоров’я спосіб. Скажімо, загортати в папірець каменюку і кидати у вікно, розбиваючи шибку, не можна. Злочин не кримінальний, але адміністративний штраф стягується легко. Можна ще за хуліганство притягти таких листонош, та на практиці такого ніколи не роблять. І так міліцію лають, що саджають мало не за п’ять колосків, як при Сталіні, а справжні бандити відкуповуються хабарами і на свободі гуляють…
— Так на волі Баглай чи ні? — знову не витримала Олена.
— Я ще не закінчив, — генералова рука поклала конверт зверху на аркуш. — Таким чином, почерк визначити неможливо. Аби ще ваш анонімний фанат писав від руки… Жодних придатних до ідентифікації відбитків пальців, окрім моїх та ваших, ані на конверті, ані на аркуші експерти не знайдуть. Гарантія. Ви вимагаєте від мене захисту? На підставі чого міліція мусить берегти пані Олену цілодобово? На підставі того, що хтось написав вірша зовсім нейтрального змісту, видрукував на комп’ютері, поклав у конверт і приніс просто до офісу, а не кидав у поштову скриньку, бажаючи, аби швидше дійшов? Складу злочину в цьому немає. Повірте мені, старому розшуковцю. Навіть кримінальну справу на підставі написаного і подарованого вам вірша порушити неможливо. Так не лише в нашій — у будь-якій країні.
— Навіть якщо я просто тут напишу заяву, що мені погрожує убивця Баглай, ви її не приймете? — виклично запитала Олена.
— Ні. Територіально ваша телекомпанія належить до Печерського районного відділу внутрішніх справ. Заяву несіть туди. Навіть якщо її у вас приймуть, ніхто нічого не робитиме. Бо заява нічим не підкріплена. Кажу ж вам: поки що у факті отримання вами віршованого листа складу злочину немає.
— Тоді знову почнемо звідти, звідки вже починали, — знову заговорив Малиновський. — Ви тут обмовилися про порівняння почерку та відбитки пальців. Якби це було написане від руки, якби на конверті чи листі знайшли чіткі відбитки пальців, якби експертиза довела — писав Баглай і пальці його: чи порушили б ви на підставі цього кримінальну справу?
— Якщо Баглай відбуває призначене йому покарання — ні.
— А якщо він на волі?
— Я вам вкотре пояснюю: формальних доказів того, що вірша написав і кинув у ящик Баглай, немає і не буде. Їх просто не знайдуть. Раз так — немає і кримінальної справи. Тобто ані в мене, ані в кого іншого не буде підстав охороняти вас, Олено. Зрештою, і людей не знайдеться. Бог знає, наблизиться він колись до вас чи просто так розважається.
— Значить, він на волі, — підсумувала розмову Олена. Вона намагалася до останнього переконати себе в тому, що помиляється, що Глод по телефону просто пожартував, бо чомусь образився на неї за ту програму і свою роль у ній, знає вона ідіотські ментівські жарти, вже знає. Та Глод, виходить, говорив серйозно, хоча дуже сухо і стисло, вочевидь намагаючись не ляпнути зайвого. Страх знову накотив штормовою хвилею, захотілося зіщулитися на стільці, перетворитися на мишку, зникнути десь у шпаринці під підлогою і сидіти там довго-довго, можливо, все життя.
— Зрештою, пане генерал, ви щойно дали нам це зрозуміти, — погодився з її висновком Роман.
— Припустімо, ви маєте рацію. Хтось проговорився, стався витік інформації, — спокійно заговорив Савченко. — Ми робимо, можна сказати, одну справу, тому підтверджую: так, десять днів тому Богдан Баглай утік з-під варти, вбивши під час втечі двох оперативників, охоронця, слідчого, ще одну, зовсім сторонню людину, і тяжко поранивши ще трьох. Серед них — адвокат, котрий свого часу вів його справу. Подробиць не буде. Оголошено загальнодержавний розшук. Ви це хотіли почути?
— Ви не маєте права приховувати інформацію…
— Ми, пані Олено, маємо будь-які права. У цій ситуації її оприлюднення через пресу й телебачення лише ускладнить, на нашу думку, процес розшуку. Це не в наших інтересах, ось таке формулювання.
— Чому? Ви можете пояснити — чому?