Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
Дорогу до офісу «S-каналу» він за ці дні вивчив добре, загалом погано орієнтуючись у Києві. До столиці його постійно заносило проїздом, далі залізничного вокзалу ніколи в своїх мандрах не заходив. Не знімаючи рукавичок, тримаючи руки в кишенях шкірянки, він пройшовся пішки від Хрещатика до Кловського узвозу, впевнено зайшов до центрального входу в офіс. Ящик для кореспонденції впадав в очі відразу, Баглай наколов його ще під час першого розвідувального візиту сюди й відразу визначив для себе один із способів передачі кореспонденції. Кинувши листа в ящик, Баглай вийшов із почуттям виконаного обов’язку. Остогидлі рукавички пожбурив у найближчий смітник… І знову відчув, як накочується порожнеча. Звісно, сучка отримає вірша, складеного на її честь. Про це на всю Україну не розтрубить, сумнівів немає. Але це так, артпідготовка перед наступом піхоти та важкої бойової техніки. Метро, вулиці, люди, взагалі — саме місто почало тиснути на Баглая ще сильніше, ніж чотири стіни, тому він зловив перше зустрічне таксі, назвав адресу, повернувся в свою нору, вмостився за столом, натягнув нову пару рукавичок і, орудуючи ножицями та скотчем, заготовив ще три листи для Олени Суржі.
За цими клопотами сплив черговий день. Під вечір стало зовсім тоскно, а коли осінні сутінки остаточно заволоділи містом, Баглай рішуче вимкнув геть остогидлий телевізор, ніби нафарширований серіалами про несправжнє життя, різними шоу, де діти признаються батькам у статевому потязі до бабусь, а весь зал це обговорює, та рекламою бабських прокладок. У нього ж купа бабок у кишені. Десь у місті вже вийшли на роботу повії, котрі тільки й чекають щедрого клієнта. Є ще кабаки, де можна пристойно повечеряти — і хай лише халдеї спробують погано обслужити його, клієнта, котрий завжди правий.
На початку восьмої вечора Богдан Баглай вийшов зі свого сховку підкоряти велике місто.
Повечерявши, знайшов за допомогою таксистів-усезнайок шлюху, котра чесно і головне — мовчки відпрацювала свою оплачену годину. Тож повернувшись після виконаної програми-мінімум додому, Баглай завалився на диван і швидко заснув. А серед ночі прокинувся, сів, звісивши ноги, подумав, що саме його розбудило, згадав, усміхнувся в темряві.
Ідея справді непогана. Адже проститутці все одно, за яку послугу їй платять. Тим більше, коли це в жодному разі не стосується збоченого сексу. Вірніше, нехай собі думає про клієнта, що хоче.
Отже, завтра потрібен магнітофон. Ще краще — диктофон. Таксист-сутенер пояснив, де його завжди можна надибати, коли знову припече. До біса довбані листи. Вже не смішно.
11
— Втішити тебе немає чим, але я чесно виконав твоє прохання, незважаючи на повну його ідіотичність, — Малиновський розвалився в кріслі, кинувши злощасний конверт перед собою на стіл.
— Ти справді вважаєш мене ідіоткою?
— Не знаю. Принаймні в тебе стало розуму не мести язиком по всьому каналу і не переповідати страшилки про те, як тобі нібито погрожує небезпечний маніяк.
З часу отримання Оленою анонімного вірша минуло три дні. Настав жовтень, який приніс сльотаві дні й короткочасні похмурі дощі, що цілком відповідало загальному настрою молодої жінки. За цей час вона переконалася: аби нормально заснути, не треба боротися з сонячними променями. Навпаки, Олена ніколи б не повірила, що почне боятися не лише темряви, а навіть тьмяного світла нічника. З темних кутків до неї долітало зловісне шепотіння, а іноді здавалося — просто з кутка чи з-під ліжка виповзе товстезна зміюка з головою Баглая, подивиться на неї порожніми холодними очима, висуне з рота роздвоєного язика… Ні, далі розпалювати уяву не хотілося. Після невдалого візиту до міліцейського генерала вони з Романом поїхали до неї додому — на роботу Олена повертатися просто не могла. Дорогою Малиновський заїхав до аптеки, накупив цілу купу дорогих заспокійливих пігулок. Та коли він поїхав, лишивши її саму, хоч і в надійно замкненій квартирі, вона, наковтавшись тих ліків, зрозуміла, що спокійніше не стало. Поспати вона змогла лише півтори години, потім, прокинувшись, відразу почала дзвонити Романові то в офіс, то на мобільний. Зрештою в нього урвався терпець, він приїхав і до вечора коханці сварилися, коли — пошепки, коли — голосно. Врешті-решт Малиновський спробував укласти мир чи хоча б перемир'я, місцем для цього традиційно слугувало ліжко. Проте Олена трималася скуто, напружено, на пестощі та лагідні рухи коханця не відповідала, нормального сексу в них не вийшло. Роман одягнувся і втупився в телевізор, а Олена лежала, не рухаючись, близько години. Потім тихо промовила: «Вибач», і зникла у ванній.