Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9500-8
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Перший том «Від Майдану до Іловайська» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» охоплює період з кінця лютого 2014 року до перших днів вересня 2014 року.
— Не можу второпати. По-нормальному, армія має зачищати місто, а ми вже заходимо за ними. Але щось наша армія не дуже рветься до бою.
— «Амбал», ти щось розумієш з цього всього?
— Та не дуже, якщо чесно... Зрештою, яка різниця?
— Ми ж без підтримки. З голою задницею.
— З ними, без них... Нам більше від сєпарів дістанеться.
— Это у «Пианиста» очко играет. Да, «Пианист»?
— Та нічого в мене не грає. Ну, трошки. Якщо мене вб’ють, то хоч не кидайте. Покладіть назад у машину. Не хочу валятися хтозна-де.
— Ми твій труп біля піаніно покладемо. Щоб без сліз не можна було на тебе глянути. Скажуть: «Оце був піаніст. Так любив музику, що навіть вмер біля піаніно».
— Завжди про таке мріяв... Якщо фрак мені знайдете, то я замовлю за вас слівце на небі.
— Наша Галя балувана!
— Яка балувана?! Це моя остання воля!
На в’їзді до міста — розбита бензозаправка. Тут скупчились машини нашого батальйону.
Пряма дорога веде до центру міста. На ній вишикувалась у бойові порядки друга штурмова рота. Армійці все ж таки дали один танк. Їде в авангарді.
Зліва великий терикон. На ньому вже сидять снайпери.
— Короче, мы никуда не идем. Мы — в резерве!
— Це «Лєрмонтов» сказав?
— Да!
— А він де?
— Господин «Лермонтов» побежал воевать вместе с гусарами. И «Мангуст» вместе с ним поскакал.
— І шо, ми так будемо сидіти тут без діла?
— Подождите, щас они там немного навоюются, и тогда мы пойдем их спасать. Надо подождать чуть-чуть.
Почалась тріскотня. Стріляють автомати. Стріляють кулемети. Мені нічого не видно. Дорога повертає трохи вправо і закриває цим самим вигляд на баталію. За скреготом танка можна визначити, коли штурмова група просувається вперед. Радіоефір зараз дуже насичений.
«В школе снайпер. Не дает пройти дальше».
«Это “Лермонтов”. Принимаю заказ. Сейчас мы по нему отработаем».
Два гучні вибухи акордами вриваються у стрілянину. Ще й танк вставляє свою лепту. «Лєрмонтов» бавиться там на всю душу.
— «Камаз», ти куди?
— Да я е**л здесь сидеть! Весь балет пропустим.
— Ми з тобою.
— Как хотите... Только оденьтесь нормально. «Пианист», б***ь! Каску надень! Я не буду потом твой продырявленный труп к пианине тащить!
— У мене «Амбал» є. Він дотягне.
— Да кого он дотащит? Посмотри на него. Два дрыща мне в помощь дали.
— Гранатомет беремо?
— Да какой гранатомет? Так пойдем!
«Снайпер на терриконе! Снимите кто-то снайпера на терриконе! Он стреляет в нас!»
«Наши есть на терриконе?»
«Да, б***ь! Есть! Я тут сижу! “Тринадцатый”! Прекратите по мне стрельбу!»
«Внимание! Прекратить стрельбу по террикону!»
«Он в нас стреляет!»
«Он наш!»
«Я свой!»
«Б**! Какого хера он по нам стреляет?»
«Я, б***ь, по вам не стреляю!»
— Придурки! Самі з собою війну ведуть. Треба поспішити, «Камаз»!
— Да, мы спешим! Ты посмотри лучше на «Пианиста». Вон он телется сзади.
— «Піаніст»! Давай швидше! Усе свято пропустимо!
— Та йду я, йду! Мені ця розгрузка мішає. Гризе мене всюди. Навіщо взагалі її взяв?
«Мы уже подошли к школе, где был снайпер. Вижу двоих возле трансформатора. Это наши?»
«Это “Лермонтов” здесь. Не стрелять!»
«Нихера ссе! Парни, поднажимаем! “Лермонтов” уже впереди всех!»
Підійшли до Т-подібного перехрестя. Під стінами — штурмовики. Повсюди. Танк не їде далі від цього перехрестя. Екіпаж каже, що це дуже небезпечно. Бояться, що їх знищать.
Перед нами школа. На даху сиділи снайпер і кулеметник. Зараз там здоровезна дірка. Фасадна стіна впала, оголивши всі три поверхи. Невже це й справді з нами відбувається? Танки, зруйновані будинки, снайпери серед руїн.
— Пошли искать наших гранатометчиков! И будьте внимательны возле домов. Смотрите в окна и двери. Сепары еще могут прятаться здесь.
Перестрибуємо паркан і виходимо на міжбудинкову дорогу. Посеред дороги стоїть покинутий автомобіль. Двері відчинені навстіж.
— Чия машина?
— Щас проверим. «Амбал», прикрывайте меня!
— Плюс!
Обходжу машину навколо. Падаю долілиць. Наче не замінована...
— Посмотрите, что я нашел!
«Камаз» тримає три рулони георгіївських стрічок.
— Сепарское! Еще и несколько пачек патронов на заднем сидении. Сбежали еще недавно! Наверное, когда наши с танком ехали. Только ключей нет!
— «Камаз»! Тут ще якийсь пропуск є в бардачку. В якесь ЛРНУ. Ще й прапор на ньому сєпарський намальований.
— Короче! Фиг с этими ключами. Потом ее заведем! «Пианист», возьми шомпол, нож или какой-то камень. Напиши на капоте «СПГ». Только крупными буквами, чтобы было разборчиво.