Беру свої слова назад
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Сталкер
- ISBN: 966-696-874-6
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Беру свої слова назад». Краткое содержание книги:
У німців 3000 танків, у нас 24 тисячі. Приблизно таке ж співвідношення було і в авіації, і в артилерії. Як німецькі генерали примудрилися мати триразову перевага, а на напрямках головних ударів - восьмиразову? Якщо повірити цьому тексту, то виходить, що Жуков, який на початку війни був начальником Генерального штабу, всі свої танки, літаки й гармати тримав там, де противника не було, а туди, де противник діяв, танки і літаки підкинути не додумався.
І ще: противник вийшов на далекі підступи Ленінграда 10 липня, а рятівник Жуков з'явився в Ленінграді 13 вересня. Хто ж і як ухитрився два місяці утримувати восьмиразово переважаючого ворога на підступах до Ленінграда, поки рятівник не наспів?
– 2 -
Щоб оцінити особистий внесок геніального полководця в порятунок північної столиці, треба пам'ятати, що небезпека захоплення Ленінграда існувала з 10 липня до 6 вересня 1941 року. В ці дні Жукова в Пітері не було. А були там Молотов, Маленков, Ворошилов, Жданов. Молотов - друга після Сталіна людина в Радянському Союзі. Маленков - третя. Іноді в ході війни Маленков за своїм значенням ставав другим, Молотов - третім. Потім знову мінялися місцями.
Якщо розглядати цю групу вождів з точки зору партійної ієрархії, то Молотов, Маленков, Ворошилов і Жданов - це центрова група Політбюро. Тут тільки Берії не вистачає.
Державний Комітет Оборони, як ми пам'ятаємо, - це «надзвичайний вищий державний орган СРСР, в якому в роки війни була зосереджена вся повнота влади. Постанови ДКО мали силу законів військового часу». В серпні, у критичні для Ленінграда дні, троє з п'яти членів ДКО знаходились у Ленінграді, і лише двоє, Сталін і Берія, - в Москві.
Крім цього, в Ленінграді перебували Вознесенський, Косигін, Родіонов, Штиков, Попков. Кожен з них міг зробити неможливе. Вони довели це в ході колективізації та індустріалізації. І на війні вони діяли рішуче й люто. У вересні генерал армії Жуков змінив маршала Ворошилова на посту командувача Ленінградським фронтом. Це досить висока посада. Однак оборона Ленінграда не вичерпувалася чисто військовими діями. Керівникам вищого рангу, на яких Сталін поклав оборону Ленінграда, крім військових, треба було вирішувати безліч інших завдань: політичних, економічних, організаційних, мобілізаційних, постачальницьких, транспортних, евакуаційних, фінансових, медичних, санітарних та інших, яким немає ліку. За великим рахунком вони з поставленими завданнями впоралися. Жуков серед них був аж ніяк не головним «рятівником».
Заперечать: вони не військові.
Правильно. Але в Ленінград 23 серпня, за три тижні до появи Жукова, прибули нарком військово-морського флоту адмірал Н.Г. Кузнєцов, командувач ВПС Червоної Армії генерал-лейтенант авіації П.Ф. Жигарєв, командувач артилерією Червоної Армії генерал-полковник артилерії Н.Н. Воронов. Як бачимо, в Ленінграді була зібрана не тільки найбільш впливова частина партійних вождів, а й вище керівництво Збройних сил. Не вистачало тільки Верховного Головнокомандувача. І це не рахуючи командувачів Балтійського флоту і Ленінградського фронту з їх штабами.
Так що було кому обороною міста керувати.
Через 16 років після тих подій, у 1957 році, Жуков здійснив державний переворот. Великий стратег тимчасово, як він вважав, посадив на трон Хрущова, змістивши з посад більшість Президії ЦК КПРС, у тому числі Молотова, Маленкова, Кагановича і прилученого до них Шепілова. Всі вигнані з вершин були зараховані до розряду «нелюдів» і викреслені з нашої історії. Їх, як у нас прийнято, перестали згадувати. Всі їхні заслуги були миттєво забуті. Через кілька десятиліть заслуги Молотова, Маленкова, Жданова, Кузнєцова, Родіонова, ще одного Кузнєцова (адмірала), Жигарєва, Новікова, Воронова та інших керівників були приписані генію Жукова.
– 3 -
У першому виданні мемуарів Жукова порятунок Ленінграда описано гарно. В наступних - ще гарніше.
Але велика кількість варіантів бентежить.
Почнемо за порядком. Все почалося з того, що 29 липня 1941 року начальник Генерального штабу генерал армії Жуков у кабінеті Сталіна передбачив катастрофу радянських військ у районі Києва. Він пропонував війська відвести, а Київ здати. Сталін не погодився. В кабінеті Сталіна в той історичний момент перебували Маленков і «вузьколобий» Мехліс. Вони мудрих порад великого полководця не слухали, вони підспівували Сталіну. Розмова пішла на підвищених тонах. Геніальне передбачення великого полководця Сталін назвав нісенітницею. Гордий полководець не стерпів такого до себе ставлення і зажадав відставки з поста начальника Генерального штабу...