Беру свої слова назад
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Сталкер
- ISBN: 966-696-874-6
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Беру свої слова назад». Краткое содержание книги:
Все це виглядає досить вірогідно. На перший погляд. Але дрібні дивацтва змушують придивитися. Ту ж суперечку зі Сталіном про відведення військ з району Києва Жуков описав письменнику Костянтину Симонову. Тільки в цьому варіанті Сталіну підспівували не Маленков і не Мехліс, а лиходій Берія.
Здавалося б, чи велика різниця, хто з безглуздих посіпак підтакував вождю в тій суперечці проти Жукова, хто разом зі Сталіном відкидав настільки ясні й мудрі поради видатного військового мислителя? Різниця невелика. Але ми заради істини все ж не полінуємося картину відновити. Відкриваємо «Журнал запису осіб, прийнятих Й.В. Сталіном». З'ясовуємо: 29 липня 1941 року в кабінеті Сталіна не було «вузьколобого» Мехліса. Тому не міг він підспівувати Сталіну. І Маленкова там не було. І лиходія Берії теж. Найдивніше - в той історичний день не було там і самого Жукова. Вся його мудрість і неймовірна прозорливість мають більш пізнє, пенсійне походження.
Та й не міг Жуков 29 липня 1941 року вимагати відведення радянських військ з району Києва. Нічого було їх відводити. Німецькі війська штурмували Київський укріплений район в лоб, а війська 37-ї армії генерал-майора А.А. Власова героїчно відбивали всі спроби противника взяти місто приступом. Можливості глибоко охопити київське угруповання радянських військ у німецького командування в липні не було. Така можливість з'явилася лише в кінці серпня в результаті Смоленської битви та ряду боїв у пониззі Дніпра. Але й тоді німецьке командування постало перед нерозв'язною дилемою: йти прямо на Москву або спочатку нанести удар в обхід Києва?
У липні, коли Жуков нібито вимагав відвести радянські війська з району Києва, ні Гітлер, ні його генерали ніякого оточення радянських військ у цьому районі ще не затівали. Вони не могли знати, якою буде стратегічна ситуація в другій половині серпня, тим більше - у вересні. А Жуков вже наперед бачив їх дії не тільки на весь серпень, а й на вересень. Жуков передбачив підступні задуми Гітлера до того, як вони виникли...
Або заднім числом.
– 4 -
Як би там не було, 29 липня 1941 року Жуков був знятий з посади начальника Генерального штабу і відправлений командувати військами Резервного фронту. А у вересні Сталін викликав Жукова в Кремль. У першому виданні «Спогадів та роздумів» це описано так: «8 вересня я був викликаний до Й. В. Сталіна. Пізно ввечері увійшов до приймальні. Мені передали, що Й.В. Сталін чекає мене в кремлівській квартирі... »(Спогади та роздуми. М., 1969. С. 310).
Але генія військового мистецтва тут же викрили бойові товариші й колишні підлеглі. Справа в тому, що з 30 серпня до 8 вересня Резервний фронт під мудрим проводом видатного полководця Жукова безуспішно намагався оточити угруповання німецьких військ у районі Єльні. Підготовка була безглуздою. Операція зірвалася. Ніякого оточення не вийшло. Були даремно пролиті цистерни солдатської крові. Фінал операції для Резервного фронту був сумним. Ще в грудні 1940 року на нараді вищого командного складу Червоної Армії Жуков віщав про раптові стрімкі наступальні операції на чужій території, про оточення грандіозних ворожих угруповань. У відповідь на це виступив Маршал Радянського Союзу Семен Михайлович Будьонний. Мова його була простою, зрозумілою, тямущою. Серед іншого Будьонний сказав: «Якщо хочеш зайти противнику в тил, хочеш його оточити, ти повинен знати, що будеш обов'язково сам оточений» (Напередодні війни. Матеріали наради вищого керівного складу РСЧА 23-31 грудня 1940. М., 1993. С. 272).
Так і вийшло у Жукова в районі Єльні.
Стратег намагався оточити угруповання противника, але 8 вересня німецькі війська завдали контрудару, який звів нанівець усі зусилля і жертви Резервного фронту. Справа оберталася оточенням і поразкою.
В той же час на 600 кілометрів північніше, в районі Ленінграда, бої стихали. Мемуаристу Жукову у своїх спогадах треба було швидше опинитися саме там, у Ленінграді, поки не розсіявся дим боїв, поки фронт не завмер і не змужнів, поки бої остаточно не стихли. І Жуков оголосив, що нібито 8 вересня його викликав Сталін і наказав прийняти під командування Ленінградський фронт. Якщо вірити першому видання мемуарів Жукова, то 9 вересня він вже прилетів до Ленінграда...
Незручність була в тому, що в момент, коли з'явилося перше видання мемуарів, свідків подій ще було багато. І посипалися листи: невже в момент, коли Резервний фронт потрапив у біду, командувач фронту генерал армії Жуков, покинувши війська, рванув до Москви, а звідти в Ленінград? Резервний фронт опинився на грані розгрому з вини свого великого командувача. Це він вів переможні полки по кістках до нових звершень. І ось привів до останньої межі, а сам утік? Хто ж розгрібав?