Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-29-6
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
- Він міг бути під впливом закляття «Імперіус», - додав Джордж.
- А може, він ні в чому й не винний, - сказала Джіні. - Отрута могла бути в тій пляшці, а отже, призначалася самому Слизорогові.
- Кому потрібно вбивати Слизорога?
- Дамблдор вважає, що Волдеморт хотів переманити Слизорога на свій бік, - сказав Гаррі. - Слизоріг цілий рік переховувався перед тим, як прибути в Гоґвортс. І… - він згадав про той спогад, що його так досі й не спромігся витягти зі Слизорога Дамблдор, - може, Волдеморт хоче прибрати його з дороги, може, вважає, що інакше той чимось допоможе Дамблдорові.
- Ти казав, що Слизоріг збирався ту пляшку подарувати Дамблдорові на Різдво, - нагадала Джіні. - Можливо, зловмисник хотів отруїти Дамблдора.
- Тоді він погано знав Слизорога, - вперше за кілька годин озвалася Герміона. Голос у неї сипів, наче вона була застуджена. -Хто добре знає Слизорога, не сумніватиметься, що той залишить такий приємний напій для себе.
- Ер-мі-на, - несподівано прохрипів на ліжку Рон. Усі притихли, перевівши на нього стурбовані погляди, але він ще якусь мить щось нерозбірливо бурмотів, а тоді знову спокійно захропів.
Відчинилися двері палати, від чого всі аж підстрибнули; влетів Геґрід. залишаючи на підлозі брудні сліди завбільшки як дельфіни; на волоссі блищали краплини дощу, за спиною розвівався плащ з бобрових шкурок, а в руках він тримав арбалет:
- Я цілісінький день пробув у Лісі! - задихано вигукнув він. -Араґоґу погіршало, і я йому читав… осе тілько тепер прийшов повечеряти, а професорка Спраут повіла мені про Рона! Як він ся має?
- Непогано, - відповів Гаррі. - Кажуть, що все буде добре.
- Не більше як шість відвідувачів одночасно! - нагадала мадам Помфрі, вибігаючи зі свого кабінету.
- Геґрід якраз шостий, - зазначив Джордж.
- А… ну так… - знітилася мадам Помфрі, яка, мабуть, порахувала велетенського Геґріда за трьох. Щоб приховати своє збентеження, вона спритненько витерла його брудні сліди чарівною паличкою.
- Тєжко повірити, - прохрипів Геґрід, дивлячись на Рона й хитаючи своєю здоровенною кошлатою головою. - Страшенно тєжко… отак дивитися, як він тут лежить… і хто ж то хотів йому вкоротити віку, га?
- Ми саме про це й говорили, - сказав Гаррі. - Самі не знаємо.
- Може, то хтось має зуба на ґрифіндорську квідичну команду?-тривожився Геґрід. - Спочатку Кеті, теперка осьо Рон…
- Кому це треба нищити квідичну команду? - знизав плечима Джордж.
- Вуд зі слизеринцями на таке пішов би, якби знав, що йому це минеться безкарно, -упевнено заявив Фред.
- Не думаю, що це через квідич, але вважаю, що обидва напади пов'язані між собою,-неголосно додала Герміона.
- Чому це?-запитав Фред.
- По-перше, обидва напади закінчилися б смертю, як би не щасливий збіг обставин. А по-друге, ні отрута, ні намисто, здається, не потрапили до тієї особи, яку планувалося вбити. Звісно, - замислено додала вона, - від цього той, хто це задумав, стає ще небезпечніший, бо йому, видно, байдуже, скільки загине людей, перш ніж він добереться до своєї жертви.
Ніхто не встиг висловити своєї думки про ці зловісні припущення, бо двері палати знову відчинилися й забігли містер та місіс Візлі. Під час перших відвідин лікарні вони лише переконалися, що Рон обов'язково одужає, а от зараз місіс Візлі схопила Гаррі в обійми й міцно-міцно пригорнула. - Дамблдор нам розповів, як ти врятував Рона безоаровим каменем, - заридала вона. - Ой, Гаррі, що нам сказати? Ти врятував Джіні… ти врятував Артура… а тепер ти врятував Рона…
- Не треба… я не… - розгубився Гаррі.
- Уже половина нашої родини завдячує тобі життям, - хрипко сказав містер Візлі. - Гаррі, я можу сказати одне- родині Візлі страшенно пощастило, коли Рон вирішив сісти у твоє купе «Гоґвортського експреса».
Гаррі не знав, що й сказати, і зрадів, коли мадам Помфрі знову нагадала, що біля Ройового ліжка можуть перебувати не більше як шість відвідувачів. Вони з Герміоною одразу встали; Геґрід теж вирішив піти з ними, залишивши Рона з родиною.
- Йой, яке жахіттє, - бурчав собі в бороду Геґрід, коли вони втрьох ішли коридором до мармурових сходів. - Стілько заходів безпеки, а діткам усе одно завдають шкоди… Дамблдор дуже си тривожить… він багато не мовить, але я ж бачу…
- Геґріде, а що він про все це думає? - насилу стримуючи сльози спитала Герміона.
- Та в нього, певно, сотні думок, з такою ото головою, - захоплено сказав Геґрід. -Але він не знає, хто надіслав те намисто чи підсипав трутки у вино, бо інакше їх би вже спіймали. Що мене непокоїть, - додав тихенько Геґрід, озираючись (Гаррі про всяк випадок перевірив, чи немає під стелею Півза), - се скілько ще діятиме Гоґвортс, якщо й далі нападатимуть на діточок. Знову як з тою Таємною кімнатою. Спочатку паніка, батьки забирають діточок зі школи, а тоді вже Рада опікунів…