Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
Старий негр, хитро посміхаючись, розв’язав лейтенантові ноги і допоміг йому підвестися.
— Ну, розв’язуй руки, — нетерпляче підганяв Фаберне. Гамбо заперечливо похитав головою.
— Що? Розв’язуй руки!
— Ні. Я виведу масу за село. Тільки там розв’яжу руки. Маса може заподіяти лихо старому Гамбо.
Лейтенант люто заскрипів зубами: хитрий старий шахрай!
Проте сперечатися не можна було. — Тоді ходімо швидше!
— Хай маса йде сюди. Отак…
Старий жрець обережно підійшов до стіни з стовбурів і з натугою відтяг убік один з них. У стіні відкрився вузький прохід.
— Сюди, маса, — таємничо промовив жрець, показуючи рукою на прохід. — Хай маса йде, Гамбо — за ним.
Лейтенант ступив кілька кроків до стіни. За нею, це видно було через прохід, лісом тяглася вузенька стежка. Фаберне озирнувся. Гамбо йшов за ним. Уперед, швидше звідси!.. Лейтенант хутко підійшов до проходу — і раптом відсахнувся.
— Проклятий шахраю, ти обдурив мене! — вигукнув він, кидаючись назад.
Та старий негр був зляканий не менше від лейтенанта. Він тремтів, він задкував, він відмахувався, не зводячи погляду з проходу в стіні, де стояв високий Нгамі з сокирою в руках. З-за спини Нгамі визирали ще кілька молодих негрів.
Лейтенант Фаберне заціпенів на місці. Це був кінець. Він бачив, як Нгамі підійшов до старого жерця. Очі його палали. Він гнівно щось сказав жерцеві, потім високо підняв сокиру і блискавкою опустив її на голову старому. Без жодного звуку старий жрець мертвий упав на траву.
Навіть не глянувши на нього, Нгамі наблизився до велетенської квітки. Кілька секунд він стояв перед нею, мовби вивчаючи її. Потім знову махнув сокирою — і квітка впала на землю, відрубана од стовбура. Товариші Нгамі з острахом дивилися на неї. Але Нгамі штовхнув пелюстки ногою, глузливо засміявся і повернувся до товаришів.
Мов стороння особа, лейтенант Фаберне бачив ще, як ворухнулися пелюстки дивної квітки, як Нгамі підступив ближче до нього, як люто і непримиренно дивилися на нього очі молодого негра. Лейтенант почув ще, як вимовив Нгамі:
— Маса не хотів зустрітися з своїм сержантом? Тепер він разом зустріне і сержанта, і старого Гамбо.
Останнє, що побачив лейтенант Фаберне в своєму житті, — блиск сокири над головою. Він заплющив очі, щось різко вдарило його, мов граната вибухнула над ним, — і все зникло.
ДВІЙНИКИ
Коли міжпланетний корабель — дві згвинчені на одній осі металеві кулі, схожі на величезні гантелі, — нарешті сів, ламаючи й трощачи дерева густого лісу, сповнюючи все навколо тріском і гуркотом, Капітан експедиції, не гаючи ані хвилини, викликав до себе двох офіцерів — начальника розвідки Номер Три і начальника інформації Номер Чотири. Його нерухомі холодні очі без вій оглянули обох. Видовжене тіло Номера Чотири було вище Капітанового майже на голову. Капітан роздратовано сказав:
— Де дисципліна, Номере Чотири? Чому ви дозволяєте собі бути вищим за мене, Командира? — Він сердито простягнув уперед руку з одним пальцем.
Тіло начальника інформації негайно зіщулилося до розмірів Капітана. Навіть, як годиться, стало трохи меншим. Номер Чотири відповів:
— Так точно, Капітане. Пробачте. Це від удару об чужу планету.
Рука Капітана зникла. Він знову поглянув на офіцерів. Тепер усе було гаразд. Обидва його підлеглі мали цілком нормальний вигляд. Ніякі кінцівки чи виступи не псували їхні краплиновидні напівпрозорі тіла, вкриті зморшкуватою шкірою. Різнилися офіцери тільки кольором круглих очей без вій, що уважно й шанобливо, не кліпаючи, вглядалися в Капітана. Тіла обох офіцерів спиралися на короткі, широко розставлені ступні. Це було цілком припустимо навіть з погляду дисципліни, бо й сам Капітан стояв на таких самих ступнях. Капітан задоволено відкашлявся.
— Уважно слухайте мене, — мовив він.
Наче по команді, за круглими нерухомими очима офіцерів з’явилися великі вуха, наставлені в напрямі командира.
— Ми сіли, — вів далі Капітан, — як і завжди, без будь-яких ускладнень і точно за картою, складеною нашими міжпланетними автоматичними зондами, у районі великого лісу біля річки. Аналіз повітря свідчить, що воно цілком придатне для дихання. Гадаю, тут мало населення. Для нас це зручно. Ви знаєте, що ми вже обстежили сусідню планету і встановили, що вона непридатна для життя. Тепер черга за цією новою планетою… Ви щось хотіли сказати, Номер Чотири?