Велике плавання
- Автор: Шишова Зинаида Константиновна
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Мартинюк
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Велике плавання». Краткое содержание книги:
Книга заснована на фактах і на здогадах.
З щоденника Колумба ми знаємо, що в його екіпажі були хлопчаки — корабельні юнги. Через необачність одного з них зазнала аварії «Санта-Марія» — флагманське судно флотилії.
Зінаїда Шишова дала цим невідомим юнгам імена, зв'язала їх дружбою, високим почуттям товаришування, таємницею карти.
За змалюванням характеру Колумба книга, яку ви зараз прочитаєте, не лише цікава. Вона є відкриттям у морі історії, вона сама — карта характерів людей епохи Відродження.
Можливо, так і сталося б, якби не вплив розсудливого Бартоломе Колона. Що б не коїлося у душі адмірала, але насправді він, шанобливо поцілувавши королівські печатки, підкорився всім розпорядженням комісара.
А це була лиха людина. Агуада негайно почав відміняти всі — навіть розумні нововведення адмірала — і підбурювати колоністів проти їхнього віце-короля. Якщо він і приймав скарги від навколишніх касиків, то виключно для того, щоб принизити Крістоваля Колона, а зовсім не заради благополуччя індіанців.
Розуміючи, що така зміна у настроях монархів може згубно позначитися на його майбутній долі, адмірал вирішив вирушити разом з Агуадою в Кастілію. Він надіявся, що його красномовність допоможе йому знов завоювати прихильність короля і королеви.
Уся невелика флотилія колонії була навантажена запашним корінням, червоним деревом і золотом, причому на честь адмірала слід сказати, що він пожертвував і свою частину здобичі, що належала йому за угодою. Не було такої жертви, якої б він не приніс, заради того, щоб задовольнити жадібність монархів.
Агуада привіз від королеви категоричну заборону брати в рабство охрещених індіанців, бо духівники Ізабелли вважали це за нелюдське ставлення до християн.
Так вирішено було також, щоб принизити адмірала. Важко було повірити, що таке милосердя виявляли ті ж радники її величності, які вітали страти єретиків, маврів та євреїв. За чотири роки — з їхньої згоди і благословіння — було знищено понад вісім тисяч нещасних. Адмірал віднайшов інший спосіб задовольнити жадібність монархів: він до краю навантажив трюми своїх кораблів полоненими, ще не наверненими в католицтво індіанцями. Такий вихід підказали йому святі отці домініканського ордену. Ці ж домініканці поширювали чутки про жахливу жорстокість язичників, нездатних прийняти благодать святого хрещення.
Флотилія була вже готова до відплиття, коли несподівано сходилася буря, яка розкидала і знищила весь флот. Залишилась одна маленька «Нінья», на якій ми здійснювали подорож уздовж берегів Куби. З уламків решти кораблів було вирішено побудувати друге судно. Адмірала загибель флотилії повергла у глибокий відчай, але думку про повернення в Європу він все-таки не облишив.
Отоді і з'явився в колонії Мігель Діас. Вісті про багаті золоті розсипи одразу підбадьорили адмірала. Знову почались балачки про країну Офір і про копальні царя Соломона. Адмірал негайно послав загін — перевірити отриману від Мігеля звістку. І ось зараз цей загін з великим вантажем золота повертається в колонію.
Отже, пан збирався від'їздити в Європу. Слухаючи розповідь Мігеля Діаса, Орніччо кілька разів уважно поглядав на мене.
Кров то припливала до моїх щік, то відпливала, мені ставало то гаряче, то холодно, а наприкінці розповіді іспанця я почав тремтіти, мов у лихоманці.
Прохолодна рука Тайбоки лягла на моє палаюче чоло. Дивна річ, яка розумна і здогадлива ця маленька індіанська жінка!
— Брате мій Франческо, — сказала вона, стурбовано заглядаючи мені в очі, — ти хочеш повернутися до себе на батьківщину?
Ми багато і довго обговорювали моє становище.
Мігель Діас брав діяльну участь у наших бесідах, і ми прислухались до його слів, бо він провів багато часу серед індіанців і так само, як Орніччо, встиг полюбити цей простий і великодушний народ.
— Повертайся зі мною в колонію, Руппі, — сказав він просто, а потім ти поїдеш разом з адміралом у Європу. Інакше ти будеш худнути і зачахнеш від туги за батьківщиною.
Це сталося 1 березня 1496 року. Ми не спали цілу ніч, провадячи прощальну бесіду.
— Ти не так міцно зв'язаний з цим прекрасним народом, як, наприклад, я або синьйор Діас, — сказав Орніччо. — Можливо, якби ти знайшов тут своє щастя, як ми з ним, тебе не так манило б на батьківщину. Повертайся додому, любий брате Франческо. Я знаю, ці подорожі, ці п'ять років не минуть для тебе марно. Я вірю, що ти ще повернешся на Еспаньйолу, де на тебе будуть чекати вірні і віддані друзі… А там, на батьківщині, весь здобутий тобою досвід і всі запозичені тобою знання використай на користь бідним людям… На користь тим, хто жорстокості військових начальників, зарозумілості вельмож і жадібності попів може протиставити лише свої міцні м'язи і широкі плечі. Я ж, клянусь тобі, все своє майбутнє життя присвячу боротьбі за волю і щастя прекрасного і довірливого народу, який прийняв мене як рідного…
Я поцілував Орніччо, поцілував Тайбоки, Веєчіо і маленького Даукаса. Потім сів на коня позаду Мігеля Діаса.
Даукас ішов поруч, тримаючись рукою за моє коліно.