Велике плавання

Я помітив, як лютий і гіркий вираз на його обличчі раптово змінився на радісний і ніжний. Очі його так засяяли, що я мимоволі оглянувся, прослідкувавши за його поглядом.

До хижі входила Тайбоки.

Він хотів підвестися їй назустріч, але вона своїми тонкими, міцними руками знов його поклала на постіль.

— Ти кажеш «дикуни»… — сказав Орніччо. — Поглянь на цю жінку. Чи встиг ти помітити, яка вона добра, великодушна, розумна і доброзичлива?

Звичайно, я встиг це помітити.

— Вона така ж прекрасна душею, як і з лиця, — сказав я.

— Так? — спитав Орніччо, ніжно обіймаючи Тайбоки і кладучи її голову собі на груди. — Коли я зібрався одружуватися з нею, мене дуже турбувала думка про те, як ви зустрінетесь, ви — найближчі мені люди. Чи полюбите ви одне одного так, як мені цього хочеться?

«Я полюбив її більше, ніж ти того хочеш», — хотілось мені сказати, і я ледве притримав свого нерозумного язика.

Сьогодні вранці, вмиваючись у маленькому ставку, я довго розглядав своє відображення. Яким блазнем треба бути, щоб зміркувати, ніби якась дівчина зможе надати перевагу мені перед вродливим і розумним моїм другом!

— Франческо сказав, що я буду доброю дружиною! — гордо промовила Тайбоки, обвиваючи шию Орніччо своїми тонкими руками.

Я заховав обличчя у колінах друга. І найрізноманітніші почуття тіснились у мене в грудях: любов до Орніччо, любов до Тайбоки, любов до них обох, жалість до себе.

Коли я підвів голову, у мене в очах блищали сльози, але це були прекрасні сльози розчулення.

Я з'єднав їхні руки.

— Будьте щасливі, мої друзі! — сказав я, — І завжди любіть одне одного, як любите зараз.

Орніччо взяв у свої долоні обличчя Тайбоки і поцілував її в чоло.

— Так, ти будеш хорошою дружиною, моє дитя, — ніжно сказав він.