Велике плавання
- Автор: Шишова Зинаида Константиновна
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Мартинюк
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Велике плавання». Краткое содержание книги:
Книга заснована на фактах і на здогадах.
З щоденника Колумба ми знаємо, що в його екіпажі були хлопчаки — корабельні юнги. Через необачність одного з них зазнала аварії «Санта-Марія» — флагманське судно флотилії.
Зінаїда Шишова дала цим невідомим юнгам імена, зв'язала їх дружбою, високим почуттям товаришування, таємницею карти.
За змалюванням характеру Колумба книга, яку ви зараз прочитаєте, не лише цікава. Вона є відкриттям у морі історії, вона сама — карта характерів людей епохи Відродження.
Ми сіли біля порога. Веєчіо вчив маленького Даукаса плести сіті. Тайбоки скубла вовну. Вранці вона з моєю допомогою обстригла маленьку білу кізочку, спритно зрізаючи вовну гострим ножем.
Орніччо спав у хижі, і ми щохвилини припиняли розмову і прислухались до його дихання.
Я з жахом пригадував походи, битви і кров, суперечки дворян і ченців, жорстокість Охеди і кволість адмірала. Як все це було далеко від мене зараз!
Друг мій одужував. Найвродливіша дівчина на Гаїті сказала тільки що, що любить мене. Я був щасливий. Мені хотілося сказати і їй про свою любов, але мені це було важко висловити словами.
Я взяв у руки її волосся і заховав у ньому своє обличчя. Мені хотілося сміятись і плакати.
Тайбоки облишила вовну і дивилась на мене своїми чарівними очима.
— Тайбоки, — сказав я, — я бачу, яка ти добра і розумна. Мені подобається спритність, з якою ти доглядаєш мого друга. Ти ввічлива з благородним Веєчіо і добра до свого маленького братика, але, коли ти розмовляєш зі мною, мені здається, що до мене ти ставишся краще, ніж до брата.
— Так, — сказала вона. — Коли я купаю Даукаса, він кусає мені руки.
— Мені здається, що ти ставишся до мене краще, ніж до Веєчіо, — додав я. Мені хотілося ще раз почути, що вона мене любить.
— Так, брате мій, — відповіла Тайбоки. — Касик постарів та ослаб і сумує за країною померлих. Він не вірить в те, що Орніччо буде жити, а ти віриш.
Я взяв її смагляву руку, серце калатало у моїх грудях.
— Орніччо буде жити! — сказав я схвильовано. — Ми залишимося тут, далеко від білих. Мені давно сповнилось вісімнадцять років, я вже чоловік.
Ну, якими словами висловити усю свою любов і ніжність?!
— Я бачив, як ти стрижеш козу, ти робиш це краще, ніж дівчата моєї країни, ти вмієш ловити рибу, будувати човна. Я бачив, як ти розмальовуєш фарбами глечики, і вони стають схожі на квіти. Я бачив, як ти доглядаєш хворих, як годуєш старого і купаєш дитину. Ти будеш чудовою дружиною!
Тайбоки слухала мене з широко розплющеними очима. Горда і ніжна усмішка не сходила з її уст.
— Так, я буду доброю дружиною, — сказала вона. — Я піду ненадовго, а ти доглядай свого друга і подай йому напитись, якщо він попросить.
Цієї миті Орніччо, підвівшись на постелі, озвався до мене.
Розділ XV
ПОБАЧЕННЯ З ДРУГОМ
Орніччо опритомнів.
— Я довго придивлявся, поки зрозумів, що це ти, Франческо, сидиш біля дверей, — сказав він, розгублено усміхаючись. — А де ж Тайбоки?
— Вона зараз прийде, — сказав я. Схопившись за руки і оглядаючи один одного, ми то сміялись, то плакали.
— Орніччо, помовч, тобі не можна так багато розмовляти, — похоплювався раптом я, але негайно засипав його градом питань.
Орніччо також не відставав од мене.
— Як ти попрощався з адміралом? — запитував він. — Що діється в колонії? Як поводяться з полоненими індіанцями?
Що я міг сказати Орніччо? Про те, що адмірал час від часу все глибше поринає в гнітючий стан, що всі справи веде Бартоломе Колон? Про те, що оселі індіанців зруйновано, а вони, як раби, працюють на білих?
— Адмірал хворий, — сказав я нарешті, коли мовчанка стала нестерпною, — він змучений лихоманкою і подагрою і мало займається справами колонії.
— А індіанці? — жваво запитав Орніччо. — Чи правда, що їх віддають у рабство і продають, мов тварин?
Так, це була правда. Монархи вимагали від колонії золота. Незважаючи на те, що в індіанців були відібрані всі запаси золота, які скупчились у них за багато років, його було недостатньо, щоб окупити величезні витрати по колонії. Тоді адмірал навантажив трюми кораблів Торреса п'ятьмастами невільниками і відправив їх у Європу. Португальці з великим зиском продавали в рабство дикунів з Гвінеї, і пан вирішив скористатися з їхнього досвіду. Ченці — францісканці[119] і бенедиктинці, прислані папою просвіщати тубільців, підтримали його у цьому заході. «Чим більше горя і випробувань зазнають нещасні тут, на землі, — казали вони, — тим швидше вони потраплять у царство небесне!»
— Це правда, Орніччо, — відповів я, не підводячи очей.
— Після битви ста касиків, — сказав Орніччо, — воїни Охеди списами виганяли індіанців Веєчіо з їхніх осель, хоч було оголошено про мир між білими і червоними… Достойний касик змушений був тинятися по безлюдних горах. Ще гірше вчинили з Гуанаканагарі. Марієнця вже давно вигнав з його володінь касик Каонаб, що вважав його за прихильника білих. Гуанаканагарі взяв участь у битві ста касиків на боці іспанців. Але і його з групою індіанців загнали в непрохідні болота, де вони загинули мученицькою смертю від голоду і спраги лише тому, що шкіра їхня була іншого кольору, ніж в іспанців! Коли четверо солдатів з загону Бартоломе Колона, пожалівши жінок і дітей, принесли їм трохи води і їжі, жалісливих людей повісили за наказом начальника.
119
Францісканець — чернець католицького ордену Франціска Ассізького.