Повзе змія

Олена та Малиновський вислухали його, зберігаючи кожен на своєму обличчі однаковий кам'яний вираз. Слідчий експеримент вочевидь не вдався, і господар кабінету помітив це.

— До речі, — генерал намалював на обличчі посмішку, — я теж ваш палкий прихильник. Належу до легіону таких самих ваших фанатів із числа працівників МВС усієї України. І так само не сподіваюся на взаємні почуття, як і цей зек. Між іншим, полковника Стогнія так не люблять, як вас. Може, тому, що красується, наче дівка, а тут розумна альтернатива — насправді красуня.

— Але ж ви не пишете мені подібних віршів! Взагалі ніяких!

— Не сподобив мене Господь! — Савченко розвів руками, аркуш паперу й далі тримав у правиці.

— Мені взагалі вперше прислали вірша поштою!

— Все колись трапляється вперше!

— Але його написав Баглай! — Олена відчула, що опинилася в якомусь зачарованому колі. — Я начиталася його так званих віршів, ще коли працювала над кримінальною справою. Вони підшиті, том тридцять четвертий, як зараз пам’ятаю.

— Це — один із тих віршів?

— Ні, він, швидше за все, написав новий! — генерал хотів щось сказати, та Олена затарабанила, незважаючи на невдоволену Романову міміку і не даючи господареві кабінету вкотре збити її з думки: — Тому ми хочемо знати, де Баглай тепер. Якщо він якимось чином дізнався адресу нашого офісу, сидячи в камері й відбуваючи своє довічне ув’язнення, я заспокоюся і намагатимусь подивитися на надісланий мені вірш під іншим кутом. Але я довідалася, що понад тиждень він гуляє на волі. Навіть більше — втік, залишивши після себе купу трупів. І ось мені надходить від нього лист. Думаю, йому таки дали змогу подивитися нашу програму, тепер він просто знущається, лякає мене…

— Якщо не гірше, — вставив Малиновський.

— Тобто? — не зрозумів генерал.

— Не виключено, що він захоче… скажімо, нашкодити Олені.

— Гаразд, — витримавши невеличку паузу, мовив генерал. — Я слухав вас, послухайте і ви мене. Оцей лист, — він помахав аркушем у повітрі й нарешті поклав його на стіл, — набраний на комп’ютері та роздрукований на принтері. Надійшов він не поштою, правильно? Його вийняли вчора з ящика для прямої кореспонденції, що стоїть біля бюро перепусток на центральному вході до офісу вашої телекомпанії. Як ви щойно пояснили мені, відвідувачі можуть класти туди листи та різні пакунки, котрі призначені для працівників каналу, аби за кожним разом не виписувати кур'єрам перепустки чи не смикати туди-сюди постійно зайнятих адміністраторів. Виймають надходження тричі на день. Незалежно від того, повний ящик чи там лише один конвертик. Цим займається конкретна людина, яка сортує пошту й передає далі адресатам. Ніколи ще нічого не губилося, нововведення себе виправдовує. Поки що я правильно відтворюю ваші слова, Романе Романовичу?