Полуничний сезон
- Автор: Ярмолюк Микола
- Серия: Інспектор Турчин #5
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Полуничний сезон». Краткое содержание книги:
Твори сучасного українського письменника цікаві несподіваними розв'язками карних справ, нещадно викривають людців, які порушують закони соціалістичної моралі.
Мотоцикл «К-750» знайшли, як і говорила дівчинка, під розлогою вербою, що розкинула віти на сухому пагорбі. В колясці лежали піджак, штани, труси і черевики. Жінка вхопила одежу, притисни до грудей і заголосила примовляючи:
— Ой Степанчику! Ой, що ж це воно!..
Всі розуміли, що гукати марно, однак спершу погукали.
— Певно, таки доведеться лізти у воду, — сказав Турчин і мерзлякувато стенув плечима — він ішов понад ставом, заросився ледь не по пояс, і тепер холод пробирав тіло.
— А може, я змотаюся по сторожа? — запропонував Яківчук. — Він живе на хуторі. У нього човен.
— Сторож не завадить, — глянув на став Сивокінь. — Але не будемо гаяти часу. Чоловік, судячи з усього, не міг залізти глибоко. Так що гайда покупаємося. Було б добре, щоб машина з берега підсвічувала. Та хай уже їде по сторожа. Будемо йти близько один біля одного, заходити лиш по груди. Хто серед вас рибалка?
— Всі любителі ловити рибу зі сковороди, — сказав Іваненко. — А справжній рибалка Яківчук. Може, зупинити машину?
— Хай вже їде, — заперечив Турчин. — Окрім нього, ніхто не знає, де живе сторож. Ну, а де краще ставити ятери, ясно — на плесах.
Жінка, скільки її не відмовляли, і собі полізла у воду. Вода була не такою вже й холодною, роса куди дужче холодила тіло. Брела молодиця поряд із Турчиним і все приплакувала, інколи зводила голову і хрипко гукала:
— Степане-е!
— … ане-е, — відгукувалося десь аж на тому березі.
Зайшли у воду по груди раз, зайшли другий, третій, і тільки на четвертому разі, як уже повернувся Яківчук, сказавши, що сторож гонить човна, наткнулися на ятір, а потім і на Товкача. Він устиг пришпилити до дна одного кулика, а як натягував другого, його і настигла смерть — не впав, а осів у воду. Присвітили ліхтариками і побачили: стріляли зблизька, дріб ліг кучно — обличчя і верхня частина грудей посічені на решето.
— Треба викликати когось із прокуратури і судмедексперта, — похмуро мовив Сивокінь.
Жінку майже винесли на берег. Вона не могла плакати, тільки хрипіла.
Судячи з усього, вбивця ховався в густому кущі очерету, якого з рідними кущиками розділяло велике плесо. До того куща і тягнув Товкач другого куля. Як же злочинець заліз у воду непоміченим? Увечері скрізь, а ще на ставу, де і повітря густе, і поверхня гладенька, чути найменший шурхіт.
— Чую нутром, що сліди тут тягнуться до квартирних крадіжок, — говорив слідчий. — А ти, Павле?
— Теж думаю про це… Невже Пилипчук?
— У нього нема рушниці, — зауважив Яківчук.
— Зареєстрованої. А не зареєстрованої?
— Такого на моїй дільниці намагаюся не допускати.
— Ми от і злочинів на території району стараємося не допускати, а вони є. То, може, пошукаємо у Пилипчука зброю? Може, вдасться знайти набої… А може — мокру одежу, взуття.
— А я не вірю тому, що Пилипчук убивця, — засумнівався дільничний. — Натура в нього не та.
— Яка ж це в нього натура?
— Добра.
— Теж мені знайшли доброго… Хай навіть не крав, а тільки перепродував крадене, — і то вже паскудник.
— То речі, а тут життя людини. Зрештою, побачимо.
Слідчий прокуратури та судмедексперт приїхали на світанку. Ні в кого нічого не розпитували, бо дорогою про все дізналися від шофера, а відразу почали оглядати і вивчати місце події.
— Да-а, роботонька, — шкріб потилицю Скрипка. — Може, собаку викликати? Хай пошукає слідів. Воно хоч і вода, але ж не міг злочинець спуститися на став із парашутом. Та й зі ставу потрібно якось вибратися.
— А може, він і стріляв у ставу, щоб не зоставити слідів. Бо куди зручніше було бабахнути на березі.
Затаївся злочинець не в тому кущі, до якого тяг другого ятера Товкач, а в дальшому, що густішому. Не зламав жодного стебла. Збитих дробом кілька очеретин знайшли у протилежному кущі, там, до плавали дерев'яно-волокнисті пижі — стріляли зарядженими патронами.
— Я думаю, — промовив Скрипка, — найперше треба потривожити рибалок-браконьєрів.
— І браконьєрів-мисливців, — додав Яківчук.
— А що їм зараз робити на ставу, та ще й уночі?
— Б'ють ондатр.
— Та який дурень піде бити ондатр темної ночі?
— Та вони тільки ночами б'ють і в основному стріляють на шум.
— Слухайте, — похопився Сивокінь. — А може, нещасний випадок? Пригадуєте, торік, у розпал полювання на качок, тут підстрелили одного мисливця?
— Так то з якої віддалі. А тут, вважай, упритул.