У пошуках утраченого часу. На Сваннову сторону

Сванн ще не здогадувався, яка неласка йому загрожує, і свавілля Вердюренів бачилося йому в рожевому світлі, оскільки він сприймав це свавілля крізь свою любов до них.

Бачився він з Одеттою більше вечорами, боячись набриднути їй удень, але йому все ж хотілося постійно оселитися в її думках, і він щохвилини намагався нагадати їй про себе, але так, щоб це було приємно їй. Якщо на вітрині квіткової чи ювелірної крамниці його вабили квітки або клейноди, першою думкою Сванна було послати їх Одетті; він уявляв собі, як вона поділить утіху, якої зазнав він, як ця втіха подвоїть її ніжні почуття до нього, і наказував віднести закупку на вулицю Лаперуза негайно, щоб їй чимшвидше вручили його принос і він зміг відчути себе коло неї. Головне, аби при доставі вона була вдома, тоді вона буде ще ніжніша на побаченні у Вердюренів, а може, — хто його знає? — якщо хазяїн крамниці виявить моторність, вона пришле йому до обіду листа, а то й явиться до нього сюрпризом, щоб віддячитися. Раніше, аби вплинути на Одетту, Сванн гнівався, але нині він намагався, заслуживши її вдячність, видобути те найпотаємніше, що крилося в її почутті до нього і чого досі вона не відкрила.

Одетта часто опинялася на мілині, і тоді якийсь невідкладний борг змушував її просити Сванна виручити її. Він бував щасливий допомогти їй, як бував щасливий щоразу, коли міг наочно показати коханці, як він кохає її, або принаймні наочно показати, що він для неї розумний порадник, що його корисність безперечна. Звісно, якби на початку їхнього знайомства хтось сказав йому: «її підкупає твоє місце в суспільстві», а нині: «Твої гроші, ось що вона любить», — Сванн не повірив би, але й не дуже обурився б, якби з'ясував, що, на думку всіх, їх зводять докупи такі сильні рушії, як снобізм чи гроші. Але якби навіть і він сам допустив таку можливість, то, мабуть, не дуже побивався б відкриттям, що у любові Одетти до нього це міцніша підпора, ніж його тілесна врода чи душевні прикмети: інтерес, робив би їхній розрив неможливим. Осипаючи її подарунками, прислужуючись їй, він поки що міг покластися на переваги, не пов'язані з його особистістю, з його розумом, він міг не пнутися зі шкури, намагаючись їй сподобатися. І це раювання бути закоханим, жити тільки коханням, тією реальністю, в якій він іноді сумнівався, ще зростало в його очах через те, що він, прихильник нематеріальних переживань, охоче оплачував кохання, — так люди, не певні, чи справді видовище моря і гомін хвиль п'янять, переконуються в тому, а за одним заходом і в шляхетності й цілковитій безкорисливості своїх уподобань, винаймаючи за сто франків денно готельний номер з виглядом на всі ці красоти.