Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Ух ти! Це добре, що ти вмієш думати і хочеш пізнавати. Хоча заради простого учня та без нагальної потреби Дракониця не вилізла б зі своєї нори після стількох років самітництва. Та ще й повна ініціація. Тут без Гуру не обійшлося. Ну, розповідай, що вони передали Раді? — поставив у безвихідь учня Хранитель.

— І це простий старий, що видає ключі? — Нік намагався відійти від потрясіння, гарячково обмірковуючи, що можна розповісти Багукхану. — Цікаво, щось залишилося ще таємницею для вас?

— Вищий поставив хороший захист, тому дізнатися, хто ти такий насправді, я не можу. А ще мені поки незрозуміло, навіщо треба було проводити повну ініціацію і де Непосидюча знайшла портал. Але думаю, що ці таємниці колись перестануть бути секретом для мене. Так що ти передав Раді? — продовжував випитувати Хранитель.

— Дивно, що вам досі не розповіли. Та нічого особливого. Гуру десь розкопав, що Темні готують страшну війну, для цього будують великий портал, щоб перенести якихось істот або чудовиськ. А поки будують, Вогненні та Земляні зроблять велику частину брудної роботи за них. Прикінчать Тротс, ну і один одного. А Темні доб’ють переможця без особливих проблем. На будівництво їм потрібно близько двох років, — коротко передав суть інформації від Вищого. — Ніякої конкретики, але рекомендував готуватися.

— Цього рано чи пізно слід було очікувати, — сумно сказав Багукхан. — Аж надто ласим і легким шматком став Тротс. Це все, що ти повинен був передати Раді?

— Все, — трохи злукавив Нік. Він не знав, чи варто було говорити Хранителю про своє Зерно та про місію, яку на нього поклали Вищий і Ліна. Вирішив, що скаже пізніше, коли буде потреба в цьому.

— Ну, коли не хочеш більше мені нічого розповісти, то давай вирушай на обід, а то він скоро закінчиться і ти залишишся голодним, — знову хитро посміхнувся Багукхан.

— Я ось що хотів ще запитати, — згадав Нік. — Хранителю, а при великому бажанні, ви змогли б подолати захист Вищого?

— Ні, не зміг би. Але це не означає, що немає способу це зробити. Особливо у темних, — відповів Багукхан. — Все, давай біжи. Мені треба подумати.

На подив Ніка, після обіду їх чекав не відпочинок, а заняття. Учнів зібрали в невеликій кімнаті на першому поверсі Школи. Наскільки пам’ятав Нік з учорашньої екскурсії, це були приміщення Транспортників, а також поруч знаходився Зал з порталом. Кімната скоріше була схожа на спортзал для боротьби, а ніж на навчальну залу. Під стінами стояли зручні крісла, а центр кімнати був застелений м’якими матами. Новачки не наважилися сідати на мати, тому зайняли майже всі крісла. Коли продзвенів срібний передзвін, який позначав початок занять, в кімнату, не поспішаючи, увійшов маленький дідок. Він сильно мружився, оглядаючи учнів, які посхоплювалися з крісел та перелякано стояли біля стін кімнати. Потім заплющив очі і так з закритими очима пройшов в центр кімнати, де сів на підлогу. Ніку здалося, що з закритими очима він рухався навіть впевненіше, ніж з відкритими.