Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Так-так. Розумію. Ніяких проблем, — розслабився скарбник, зрозумівши, що ніяких страшних послуг за безцінний подарунок з нього не вимагатимуть. — Яку ж суму в розписках ти хочеш зберігати у мене?

— Три тисячі, — відповів Нік, простягаючи Майстру розписки. Після купівлі Касталатуса у нього все ще залишалося розписок десь на десять тисяч татінів, але він вирішив не лякати скарбника всією сумою. Це могло викликати нездоровий інтерес до його капіталів. А зайві розслідування йому були ні до чого. Тим більше що після розмови з Хранителем Будинку Багукханом зрозумів, що може не бояться непотрібних вторгнень у свою кімнату.

— Нічого собі сума. Та середній маг і за пару років таких грошей не зможе заробити, — здивувався Анта. — Але то не моя справа. У будь-який час можеш звертатися до мене за будь-якою потрібного тобі сумою, звичайно, у цих межах.

— Мені дісталася невелика спадщина, яку я майже всю успішно витратив на своє навчання та купівлю місця у Школі для Касталатуса. А це невеликі залишки, — поспішив виправдатися Нік. — Якщо можна, я б хотів зараз отримати монет сто. Хочу завтра побувати в місті і купити собі нових речей.

— Так, звичайно, — сказав скарбник. Він дістав з шухляди столу пергамент. Написав щось на ньому та передав учню. — Це буде наш розрахунок. Я написав, що видав тобі сто татінів. Розпишися, що отримав, а я ще й одразу тобі видам стипендію за цей тиждень, щоб ти в черзі не стояв.

Нік переглянув те, що було написано на пергаменті, поставив підпис в отриманні грошей та став чекати, поки скарбник відрахує належну йому суму. Разом з дріб’язком, мішечок вийшов важкий.

— Спасибі, Майстре Анто, — сказав учень, піднімаючись з-за столу і збираючись йти. — Не забудьте, будь ласка, моє прохання тримати все в таємниці.

— Це тобі спасибі за такий королівський подарунок. Можеш не переживати, я збережу таємницю, — відповів Анта, дбайливо стискаючи в руці мішечок із зернами кави.

Нік вийшов у коридор, швидко сховавши в широку кишеню мішечок з монетами. Черга за стипендією тільки збільшилася, але, не дивлячись на це, його друзі, як і раніше, були останніми. Ніка це анітрохи не здивувало, всі, хто хотів, насміхалися над товстуном. Він покірно це терпів. Тепер це доводилося робити й Касті як плату за дружбу з ним.

— Довго ви двоє збираєтеся стояти в кінці черги? — запитав Нік, діставшись до друзів. — Може прийдете пізніше, коли черга зменшиться?

— Ага, і залишитися перед вихідним без грошей. Учням видають стипендію тільки до обіду. Після отримують викладачі. Тому якщо не стояти, точно не встигнемо отримати, — відповів товстун.

— А я казав тобі, що треба менше часу в їдальні проводити. Слухайте, мені ліньки стояти тут пару годин на вас чекати. Та й планів багато. Давайте так. Я вже отримав стипендію і трохи своїх грошей на термінові витрати. З них я дам вам по татіну, а наступного разу постараємося прийти раніше, отримаєте за два тижні, віддасте, — запропонував Нік.