Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
Ельгіда хотіла підігнати його із рішенням, але змовчала. Повернувши голову назад, побачила маленькі цяточки, що рухалися як і вони, вздовж річки. Дівчина перелякано розширила очі, а Гакар голосно каркнув.
«Потрібно переходити річку. Іншого виходу немає. До лісу!»
Попри усе своє небажання, Ельгі розуміла, що це правда. Якщо вони продовжать ось так втікати, то рано чи пізно знесилено попадають на землю й просто будуть чекати зустрічі з дракогорами, а разом із ними — на смерть.
— Тут глибоко, Гакаре, а течія доволі швидка, — сказала через хвилину роздумів дівчина, поглянувши на швидку річку. — Вона й за собою може потягнути. Тим паче, я знесилена.
«Останнє зусилля, дитино. Протилежний берег тут трішки ближче, аніж у тих місцях, які ми проминули. Зараз або ніколи!»
Вона ще раз подивилася на своїх переслідувачів, які уже помітили свою ціль, голосно закричали й погнали коней у швидкий галоп. Ельгі зціпила від злості зуби й, майже не роздумуючи, увійшла в крижану воду. Коли глибина була по стегна, вона швидко перевірила, чи меч надійно тримається у піхвах на поясі. Стало дуже холодно, сорочка й коротенька шкіряна куртка не могли захистити від такої стихії.
Гакар голосно каркав, сповіщаючи про наближення переслідувачів, але дівчина й так знала, що часу не було. Відчула, як потік води підхоплює та починає нести за течією. Застогнала, усіма зусиллями намагаючись боротися із силою річки, гребла руками та намагалася йти всім корпусом тіла проти течії. Гакар, побачивши небезпеку, підлетів до дівчини, схопив пазурами за комір і потягнув до берега.
«Ще трішки, Ельгідо! — кричав ворон, докладаючи чималих зусиль».
На диво, допомога Гакара виявилась вдалою, протилежний берег був близько, а течія, здавалося, трішки відпустила. Ще був шанс. Останній ривок. Та коли Ельгі нащупала носками чобіт дно, позаду почулися вигуки та іржання коней.
Дракогори гуртом увірвалися на конях у крижану воду. Попереду їхав вершник із металевою маскою у вигляді морди дракона, який постійно щось кричав незнайомою мовою. Ельгіда побачила, як декілька дракогорів дістали мисливську сітку.
— Гакаре! — закричала дівчина, коли перша сітка полетіла прямо їй на голову.
Ворон заскреготів клювом, полишив Ельгіду й кинувся на нападників. Дракогори люто відмахувалися мечами, але помічнику дівчини вдалося зірвати із неї сітку і викинути у воду.
— Ельгідо! — закричав несамовито дракогор із металевою маскою, який на своєму коні був уже посеред річки.
Ельгі, почувши цей крик, затремтіла не так від холоду, як від страху. Згадала цей голос, який чула у своїх нічних жахіттях. Згадала, наскільки ненавиділа істоту, яка змусила її так страждати.
«Я не здамся!».
Ельгі почала швидше гребти руками, наче хотіла підгорнути під себе весь потік. Гакар не переставав налітати на вершників, які ніяк не могли збити набридливого птаха. Ворон розумів лише те, що якщо бодай один із цих воїнів вибереться на інший берег — спасіння стане неможливим. Він із ще більшим завзяттям налетів на дракогора із металевою маскою, що безжально гнав свого коня крізь воду.
Нарешті Ельгіда відчула, що повністю впирається ногами об дно, рвонулася вперед, розбризкуючи воду. Чула позаду себе іржання коней та каркання Гакара, який зумів ненадовго зупинити просування переслідувачів.
— Убийте його! — закричав приглушено командир дракогорів, намагаючись втриматися в сідлі. Течія неочікувано стала значно потужнішою, наче її погнала якась невідома сила.
Гакар ухилився від меча, що свиснув біля нього, провернувся біля одного із верхових, вчепився пазурами в шолом, потягнув на себе та скинув у річку. Зчинилася ще більше метушня. Тим часом Ельгіда, уже по груди у воді, відчула приплив надії і, поглянувши на стовбури дерев, які маячили попереду, доклала останні сили. Переступаючи ногами, які, здавалося, майже не слухали, виповзла на берег, хотіла впасти, але підвелася і пошкутильгала до лісу.
Гакар побачив успіх Ельгіди, та попри це не припинив зашкоджувати переслідувачам, які просто-таки застрягли в річці. Потік води посилився настільки, що коней, котрі були посередині, понесло за течією. Вершники голосно кричали, намагаючись приборкати своїх скакунів, але даремно.
Ворон, ухиляючись від мечів, послідував за дівчиною, яка ледве пересуваючись добігала до лісу.
«Ти майже впоралася! — підбадьорював він її, раз за разом оглядаючись, а дракогори остаточно застрягли в річці, яка неочікувано стала на бік утікачів».
Ельгі вбігла до лісу, який заховав небо своїми сплетеними гілками. Продираючись крізь колючі кущі, вони озиралася назад, але переслідувачі відстали. Гакар не був ушкодженим і летів поруч, від чого серце дівчини бодай трішки заспокоювалося. Вона не змогла б зараз пережити його втрату.