Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
- Автор: неизвестен Автор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2737-4
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі». Краткое содержание книги:
— Може, ти, Іване, ще що маєш?
А Іван каже:
– Є ще у мене, пане, бучок і гарапник.
— Ну, йди ж, Іване, і принеси мені.
Пішов Іван додому і приніс. Пан його питає:
— Що ж то таке?
А на тоці під той час багато молотників молотило. Іван каже:
— Піди, бучку, побий тії люди.
Бучок пішов і побив. А пан руки зломив, що Іван йому стільки людей згубив. А Іван каже:
— То пусте діло! Піди-но ти, гарапнику, тії люди збуди.
Прийшов гарапник — і котрого вдарить, той чим борше до ціпа зривається.
Пан зрадів, що то вже дві громади має, і сам не знає, яку б то Іванові за те нагороду дати. Але ще Івана питає:
— Може, ти, Іване, ще що маєш?
А Іван каже:
– Є ще в мене, пане, бардинка.
— А не міг би ти, Іване, ще і її мені принести?
А Іван каже:
— Можу, пане.
Пішов Іван, і приніс, і каже до пана:
— Тепер же, пане, як можна, людей запросити і бал справити.
Пан наказав людей запросити і хліба, горілки з достатком дати.
А Іван каже:
— Нехай пан і пані ласкаві і вийдуть надвір обоє, бо я буду штуку показувати.
Допіру вийшов пан з панею надвір. А Іван взяв бардинку та й каже:
— Ото, моя бардинка, зроби все.
А тут зараз пан з панею каменем стали. Іван обертається до людей і каже:
— От ви тепер, люди, вільні.
І наказав дати з достатком усім їсти і пити.
А пан з панею каменем досі стоять, а люди собі живуть та живуть.
Як віл бігав наввипередки з конем
Стрінувся одного разу ще за давніх, дуже давніх часів кінь з волом, і завели вони жваву розмову про те, хто з них скоріше бігає. Кінь твердить своє, а віл своє.
— Ти тільки подумай, — говорив сердито віл до коня, — я побіг би набагато швидше, ніж ти, але боюся, щоб земля не провалилась підо мною. Ти ж знаєш, який я великий, яка в мені сила!..
— Це тобі так здається, — посміхаючись, сказав кінь. — А якби дійшло до діла, то ти нічого не докажеш.
— А ми можемо спробувати, хто швидше бігає, — рішуче махнув рогами віл.
От і вирішили вони випробувати свої сили — хто зможе швидше і довше бігти. Кінь рушив собі, а віл собі. Побігли наввипередки.
«Та хіба я гірший від коня?» — думав тепер віл, сердито махаючи рогами.
Його страшенно сердило те, що кінь біг набагато швидше, ніж він. Біг неборак з такою силою, що земля стогнала під його ногами.
«Як бігти, то бігти», — думав собі віл.
І, мабуть, все було б добре, якби вола по дорозі не стрінуло нещастя… Надбіг віл на глибокий рів і, мов галушка, полетів на дно.
— Оце я так і думав, що земля провалиться підо мною, — бідкався тепер віл.
Пролежав і простогнав на дні ями, може, з півгодини. Аж тут бачить: над ровом стоїть якийсь чоловік.
— Що ти тут робиш? Як ти попав у таку глибоку яму? — запитав незнайомий.
— Попав — як попав, — процідив сердито віл, — але як звідси вибратися? Це ж глибінь, чоловіче добрий!
Незнайомий побіг скоренько додому; запряг свої два воли у віз і побіг до тої ями, де знаходився віл.
Спустився бічним ходом на дно ями, прив'язав вола до воза, і за кілька хвилин віл був уже на поверхні ями, на березі.
— Ніколи більше не буду я швидко бігти. Нехай біжить кінь, якщо він такий хитрий і розумний, я буду йти помалу, — заявив сердито віл, прощаючись з чоловіком.
І від того часу, та й по сьогоднішній день, воли ніколи швидко не бігають і не спішать…
Як владика пас гуцулових свиней
Один цісар у біді завжди радився з гуцулом, що має робити. А владиці дуже не подобалося те, що цісар не до нього приходить за порадою. І одного разу він сказав:
— Чого це ти, цісарю, за першого міністра маєш того гуцула? Адже я розумніший від нього…
Цісар подумав і відповів:
— Як ти, святий отче, розумніший від мого гуцула, то завтра мені скажеш, що я думаю, й покажеш таке, чого я ще не видів. Не буде цього — підеш геть, аби тебе й близько не було!
Владика дуже зажурився. Цілу ніч не спав, але нічого не придумав. Побіг до гуцула порадитися, що має робити, аби якось викрутитися з тієї халепи.
Гуцул відповів:
— Ви самі, святий отче, не викрутитеся, бо у вас розум заслабий. Я зроблю за вас усе. Але у мене є робота, то ви її мусите зробити замість мене.
— А яка робота? — напудився владика.
— Треба вигнати на вулицю свиней. Будете пасти їх у шанцях, доки я не вернуся від цісаря.
— Добре, — погодився владика.
Він убрався в одежу гуцула, взяв патика в руки і вигнав свиней на вулицю. А гуцул одягнувся в чорну фаланду, приліпив собі бороду із клоччя і повісив на шию хреста. Так пішов до цісаря. Став перед ним і каже: